Читати книгу - "Син маминої подруги, Мерайя Д Рок, Мар'яна Доля"

Олег вискочив надвір якраз вчасно, аби помітити, як тонка постать стрімко метнулася назад, в гущавину саду, заплуталася в ногах і впала в високу вогку траву.

— Хто тут? — гукнув він, вже знаючи відповідь. — Кіра?

Вона завмерла просто навпроти нього, в якомусь дурнуватому величезному халаті, з переляканим обличчям, надто блідим у місячному сяйві.

— Олег? — її голос тремтів, ніби вона ледь стримувала ридання. — Ти справжній?

Він не зчувся, к опинився поруч, підняв її з землі. Як притулив до себе, як слухав пришвидшене дихання. В Кіри був холодний ніс, і шкіра під ключицею, куди вона його притулила, аж пекла від холоду, ніби хто притиснув туди крижинку. І руки в Кіри були холодні, наче вона щойно тримала лід в долонях.

Вони були такими ж холодними й тоді, коли він вперше поцілував її. Тут же, в цьому саду. Здається, навіть, на цьому ж місці, між клубмами з тюльпанами, під яблунею, що вже вкрилася листям. За два місцяц до того, як вона і її батьки сіли в машину востаннє…

Все сталося само собою. Ніч, місяць, що перетворював ніч на день, дівчина в його обіймах — та сама, що й три роки тому. І почуття ті ж самі.

І губи її так само солодко і невпевнено відповіли на його поцілунок. От тільки вона стала трішки старшою…

В кишені Олега відчайдушно завібрува телефон. Він навіть не одразу й зрозумів, не одразу почув за гуркотом власного серця. Кіра почула першою, відсторонилася.

— Телефон дзвенить, — прошепотіла ледь чутно.

— Батько… — сівшим голосо повідомив Олег, і прийняв дзвінок. — Так, тату?

— Він в порядку? — почувся поряд із трубкою голос мами. — Юра, спитай…

— Спитаю, як даси хоч слово сказати! — грубувато огризнувся батько. — Сину, ти в Буланово?

Олег нервово гигикнув. Схоже, батьки не повбивали одне одного за його відсутності.

— Так, я на місці. Я в порядку! — перш, ніж хтось щось встиг промовити, повідомив він.

— А Кіра? — не вгавала мама. — Вона з тобою? Вона в порядку?

— Мам, ми тут вдвох, ми в порядку! — відповів Олег і міцніше притиснув до себе дівчину.

— Ми скоро будемо!

— Ну, ти матір почув вже! — гмикнув батько. — Все, чекайте нас, ми скоро приїдемо. Будь там, ясно?

— Буду, — зітхнув Олег.

В трубці почулися короткі гудки. Він запхав телефон назад в кишеню і ніяково поглянув на Кіру.

— За нами скоро приїдуть, — повідомив він. — Все буде добре, от побачиш.