Читати книгу - "Бібліотека душ"

— Цьому виданню близько шестисот років, — пояснив Бентам. — Казку, яку нам зараз розповість панна Блум, в ньому надрукували востаннє, а надалі її проголосили небезпечною. Був такий час, коли можна було потрапити за ґрати, просто розказавши її. Отож, ви тримаєте в руках єдину заборонену книжку за весь час існування царства дивних.

Я розгорнув тоненький томик. Кожну сторінку було написано квітчастим, нелюдськи охайним почерком, а на всіх полях красувалися ілюстрації.

— Але я її дуже давно чула, — несміливо промовила Емма.

— Я тобі підказуватиму. — Бентам обережно опустився на канапу. — Не бійся.

— Що ж, — почала Емма, — як мовить легенда, колись дуже давно… тобто дуже-дуже давно, тисячі років тому… існував такий окремий контур, куди дивні вирушали після смерті.

— Рай для дивних, — сказав я.

— Не зовсім. Ми там не залишалися навіки вічні чи ще щось таке. Це було більше схоже на… бібліотеку. — Сумніваючись, чи слушно дібрала слово, Емма глянула на Бентама. — Правильно?

— Так, — кивком підтвердив він. — Вважалося, що дивні душі надто цінні і їх надто мало, щоб марнувати їх, закопуючи разом з тілом у землю. Тож натомість наприкінці життя ми повинні були здійснити паломництво в Бібліотеку, де наші душі зберігатимуть для майбутнього використання іншими. Навіть у справах духовних ми, дивні, завжди були скупенькі.

— Перший закон термодинаміки, — сказав я.

Не розуміючи, Бентам кліпнув очима.

— Матерію не можна ні створити, ні знищити. Чи, в цьому випадку, душі. — (Часом я й сам дивуюся, коли виявляється, що я щось пам’ятаю зі школи.)

— Напевно, принцип той самий, — сказав Бентам. — Стародавні люди вірили, що людству доступна лише обмежена кількість дивних душ і коли народжувався хтось дивний, то він чи вона одержували душу на руки так, як я можу взяти книжку з бібліотеки. — Він обвів рукою полиці навколо нас. — Але коли твій період життя… твій термін, відведений на читання… добігав кінця, душу потрібно було повернути.

Бентам жестом показав Еммі, що вона може розповідати далі.

— Будь ласка, продовжуй.

— Отже, — повела далі Емма, — була ця Бібліотека. Я завжди уявляла її сповненою прекрасних осяйних томів, і в кожному містилася дивна душа. Тисячі років люди брали звідти душі, повертали їх перед смертю, і все було в ажурі. А потім одного дня хтось дотумкав, що в Бібліотеку можна залізти, навіть якщо ти не збираєшся вмирати. І він таки туди заліз і пограбував її. Він викрав наймогутніші душі, які тільки зміг знайти, а потім використав їх, щоб посіяти хаос і руйнування. — Емма глянула на Бентама. — Правильно?

— Якщо брати до уваги тільки факти, то правильно, а от артистизм викладу кульгає, — зізнався Бентам.

— Використав їх? — перепитав я. — Але як?

— Поєднавши їхню силу зі своєю, — пояснив Бентам. — Врешті- решт вартові Бібліотеки вбили грабіжника, забрали вкрадені душі й відновили зруйнований порядок. Але джина, так би мовити, вже було випущено з пляшки. Знаття про те, що Бібліотеку можна пограбувати, мов отрута, швидко просочилося в наше суспільство. Той, хто контролював Бібліотеку, міг здобути владу над усім царством дивних, і невдовзі було вкрадено ще більше душ. Настали темні часи, коли затруєні жагою влади розв’язували один проти одного епічні битви за владу над Абатоном і Бібліотекою душ. Багато дивних згинуло у тих війнах. Земля була випалена дощенту. Скрізь панували голод і чума, а тим часом дивні, що володіли такою владою, яку годі осягнути розумом, розправлялися одне з одним за допомогою потопів і блискавок. Ось звідки пішли міфи звичайних про богів, які боролися за першість у небі. Їхня «Битва титанів» була насправді нашою битвою за Бібліотеку душ.

— А хіба ви самі не казали, що ця історія вигадана? — спитав я.

— Я саме до цього дійшов. — Бентам розвернувся до Німа, котрий тупцяв поряд, переминаючись із ноги на ногу. — Німе, ти можеш іти. Ми вже вдосталь напилися чаю.

— Пробачте, пане, я не хотів підслуховувати, пане, просто це мій улюблений фрагмент.

— Тоді сядь!

Усівшись на підлогу, Нім схрестив ноги й підпер підборіддя долонями.

— Як я вже казав, на нетривалий, проте жахливий період наш народ спіткали біди й руйнування. Влада над Бібліотекою часто переходила з одних рук до інших, і це супроводжувалося кровопролитними битвами. А тоді одного дня все припинилося. Самопроголошеного короля Абатона вбили в бою, і його вбивця пішов у Бібліотеку, щоб узяти її під свій контроль. Але він її не знайшов. Контур несподівано зник.

— Зник? — не повірив я.

— Учора був, а сьогодні нема, — сказала Емма.

— Пуфф, — докинув Нім.

— За легендою, Бібліотека душ розташовувалася на пагорбах стародавнього міста Абатон. Та коли претендент на королівський престол прибув, щоб забрати свій приз, Бібліотека щезла. А разом з нею — саме місто. Щезли, наче їх і не було. На їхньому місці розстилалася погідна зелена лука.

— Здуріти можна, — сказав я.

— Але це порожні вигадки, — нагадала Емма. — Стара казка, от і все.

— «Легенда про загублений контур», — прочитав я на сторінці, на якій була розгорнута книга в моїх руках.

— Можливо, ми ніколи не знатимемо напевно, існував Абатон чи ні, — губи Бентама розтяглися в усмішці сфінкса. — Інакше це була б не легенда. Але, як у випадку переказів про закопані скарби, легендарність цієї історії не заважала людям шукати його протягом століть. Подейкують, що сам Перплексус Аномалус багато років свого життя присвятив полюванню на загублений контур Абатона. Саме так він і знайшов усі ті контури, які в подальшому з’явилися на його уславлених мапах.

— Я цього не знала, — здивувалася Емма. — Усе-таки щось добре з цієї гонитви вийшло.

— І щось дуже погане також, — додав Бентам. — Мій брат теж повірив у цю легенду. А я по-дурному не звернув уваги на цю слабкість — а коли зрозумів, що ця легенда повністю підпорядкувала його собі, було вже запізно. На той час мій харизматичний братик переконав нашу маленьку армію молодих рекрутів, що історія правдива. Абатон існує. Бібліотеку душ можна віднайти. Перплексус підібрався був дуже близько, сказав він їм, тож лишається тільки довершити його роботу. І тоді могутня й небезпечна сила, що в ній міститься, буде належати нам. Їм.

Я надто довго вичікував, і цей задум почав роз’їдати його, мов рак. Вони все шукали й шукали загублений контур, вирушали в експедицію за експедицією, і кожна невдача тільки підсилювала їхній запал. Про мету об’єднати царство дивних було забуто. Усе, чого прагнув мій брат, — владарювати над ним, як ті охочі стати богами в старовину. А коли я кинув