Читати книгу - "Бібліотека душ"

Бентам так сильно стиснув свого ціпка, наче дуже хотів скрутити комусь в’язи. А коли підвів на нас очі, його виснажене обличчя було блідим, як маска смерті.

— Напевно, ви вже здогадалися, як його звуть.

Я метнув погляд на Емму. Її очі були круглими, як повний місяць. І ми промовили разом:

— Коул.

Бентам кивнув.

— Його справжнє ім’я — Джек.

Емма нахилилася до нього вперед.

— Тоді ваша сестра…

— Моя сестра — Альма Сапсан.

* * *

Мов громом уражені, ми витріщилися на Бентама. Невже чоловік, який сидів тієї миті перед нами, — справді брат пані Сапсан? Я знав, що їх у неї двоє, раз чи два вона згадувала про них у розмові, навіть хлоп’ячі фотки мені показувала. А ще історію розказала, про те, що вони шукали безсмертя і в 1908 році це призвело до катастрофи. Вони та їхні послідовники перетворилися на порожняків, а потім — на витворів, яких ми знали й боялися. Але жодного брата вона не називала на ім’я, і її розповідь мало нагадувала ту історію, яку щойно розказав нам Бентам.

— Якщо ви кажете правду, — промовив я, — тоді ви, напевно, витвір.

У Німа відвисла щелепа.

— Пан Бентам — не витвір! — Він уже ладен був підвестися й захищати честь господаря, але Бентам махнув на нього рукою.

— Німе, все гаразд. Вони чули тільки Альмин варіант. Однак у її знаннях є прогалини.

— Я не чую, щоб ви заперечували, — зауважила Емма.

— Я не витвір, — відрізав Бентам. Він не звик, щоб його допитували такі, як ми, і крізь його світський полиск почали протикатися шпичаки гордості.

— Тоді, можливо, ви не заперечуватимете, якщо ми перевіримо, — сказав я, — просто щоб переконатися…

— Анітрохи. — Спираючись на ціпок, Бентам підвівся й пошкутильгав до нейтрального простору між нашими канапами. Пі-Ті стало трохи цікаво, що відбувається, і він підвів голову, а Нім демонстративно розвернувся спиною, сердитий, що його господар мусить зазнати таких принижень.

Ми зустрілися з Бентамом на килимі. Він трохи нахилився, щоб ми не мусили ставати навшпиньки (він був навдивовижу високим), і терпляче чекав, поки ми обдивлялися його очі, шукаючи там ознак контактних лінз чи іншого обману. Білки очей у нього були жахливо налиті кров’ю, неначе він уже багато днів не спав. Але більше нічого підозрілого ми не помітили.

І відійшли назад.

— Гаразд, ви не витвір, — констатував я. — Але це означає, що ви не можете бути Коуловим братом.

— На жаль, ви відштовхуєтеся від хибних засновків, — відповів він. — Я відповідальний за те, що мій брат і його послідовники перетворилися на порожняків, але сам я порожняком не став.

— Ви зробили порожняків? — жахнулася Емма. — Навіщо?!

Відвернувшись, Бентам подивився на вогонь.

— То була жахлива помилка. Нещасний випадок. — Ми чекали його пояснень. Але, здавалося, йому величезних зусиль коштувало витягти цю розповідь з того закамарку душі, в якому він її ховав. — Я винен у тому, що так довго дозволяв подіям іти своєю чергою, — важко зітхнувши, промовив він. — Я все переконував себе в тому, що мій брат не такий небезпечний, яким здається. І тільки після того, як він мене ув’язнив і вже було запізно щось робити, я збагнув, як я помилявся.

Він підступив ближче до тепла вогнища й став на коліна, щоб попестити широке ведмеже черево і запустити пальці в густу шерсть.

— Я розумів, що Джека потрібно спинити. Не лише задля мого власного добра. І не тому, що він міг колись знайти Бібліотеку душ, а це було небезпечно. Ні, бо очевидно було, що його амбіції тепер сягали набагато далі. Місяцями він муштрував наших рекрутів і перетворив їх на солдатів, виконавців волі небезпечного політичного руху. А себе призначив на роль аутсайдера, що бореться за те, щоб вирвати контроль над нашим суспільством з рук імбрин з їхнім «інфантилізаційним впливом», як він це називав.

— Тільки завдяки імбринам наше суспільство досі існує, — з гіркотою в голосі промовила Емма.

— Так, — кивнув Бентам, — але, ви розумієте, мій брат був жахливим заздрісником. Ще з тих часів, коли ми були дітьми, Джек заздрив, що в нашої сестри є така влада й становище. Наші вроджені здібності порівняно з її можливостями були мізерні. Коли Альмі виповнилося три роки, старші імбрини, які нас доглядали, зрозуміли, що вона володіє величезним даром. Люди аж тряслися над нею, і Джека це доводило до сказу. Коли вона була немовлям, він її щипав — лише для того, щоб побачити, як вона плаче. А коли тренувалася перетворюватися на птаху, він ганявся за нею і висмикував з хвоста пера.

Я побачив, як лихе полум’я спалахнуло на Емминому пальці, але вона загасила його в чашці з чаєм.

— І з часом ця бридка поведінка все гіршала, — вів далі Бентам. — Цю отруйну заздрісність, притаманну деяким нашим ближнім-дивним, Джек зумів приборкати й використовувати собі на догоду. Він проводив збори й виголошував промови, збираючи під своїм крилом невдоволених. Диявольський Акр був для цього дуже підходящим майданчиком, бо тут жило багато дивних-вигнанців, вороже налаштованих до матріархату імбрин, відокремлених від нього.

— Землекрилі, — сказала Емма. — Перед тим, як витвори стали витворами, вони так себе називали. Пані Сапсан трохи нам про них розказувала.

— «Нам не потрібні їхні крила! — проповідував Джек. — Ми самі відростимо собі крила!» Звісно, то була метафора, але вони взяли моду чіпляти на себе фальшиві крила й марширувати з ними, й то був символ їхнього руху. — Бентам підвівся й показав рукою на книжкові полиці. — Погляньте он туди. В мене збереглися декілька фотографій з тих часів. Зовсім мало, ті, які він не зміг знищити. — Він зняв з полиці альбом і прогортав його до фотографії, на якій великий натовп слухав чоловіка, що перед ним виступав. — А ось і Джек, виливає ненависть в одній зі своїх промов.

Натовп майже винятково складався з чоловіків у великих жорстких капелюхах. Банда була чимала; люди стояли, балансуючи, на ящиках і чіплялися за верхівки огорожі, щоб почути, що каже Коул.

Бентам перегорнув сторінку і показав нам інше фото. На ньому було двоє дужих молодиків у костюмах і капелюхах: один з усмішкою до вух, інший — без виразу на обличчі.

— Ліворуч — я, а праворуч — Джек, — пояснив Бентам. — Джек усміхався лише тоді, коли йому щось було від тебе потрібно.

І насамкінець він відкрив фото підлітка