Читати книгу - "Чоловіки, що ненавидять жінок"

— Не іронізуй. Тоді був інший час. Хай там як, у брата Готфріда, Бірґера Ванґера, було троє синів — Юхан, Фредрік і Гідеон Ванґери, й усі вони народилися в кінці дев’ятнадцятого сторіччя. Гідеона можна не брати до уваги; він продав свою частку й емігрував до Америки, де в нас як і раніше є парость сім’ї. Але Фредрік і Юхан управляли акціонерним товариством аж до створення сучасного концерну «Ванґер».

Господар знову дістав свій альбом і показав фотографії. На знімках початку минулого сторіччя було зображено двох чоловіків з масивними підборіддями і прилизаним волоссям; із серйозним виразом на обличчях вони дивилися прямо в об’єктив.

— Юхана Ванґера в сім’ї вважали генієм, він вивчився на інженера і впровадив у виробництво декілька власних запатентованих винаходів. Концерн базувався на сталі й залізі, але підприємство розширювалося і за рахунок інших галузей, наприклад текстилю. Юхан Ванґер помер у п’ятдесят шостому, залишивши трьох дочок — Софію, Меріт та Інґрід, які стали першими жінками, що автоматично дістали право брати участь у зборах акціонерів. Другий брат, Фредрік Ванґер, — це мій батько. Будучи бізнесменом і керівником виробництва, він використав Юханові винаходи для збільшення доходів. Батько дожив до шістдесят четвертого року. Аж до смерті він активно брав участь у керівництві концерном, хоча ще в п’ятдесяті роки передав щоденне ведення справ мені. Вийшло точнісінько як з попереднім поколінням, тільки навпаки. У Юхана Ванґера були тільки дочки. — Хенрік Ванґер показав фотографії жінок із солідними бюстами, у крислатих капелюхах і з парасольками від сонця в руках. — А у Фредріка — мого батька — народжувалися самі сини. Загалом нас було п’ять братів: Рікард, Харальд, Ґреґер, Ґустав і я.

Щоб дістати хоч невеличку надію розібратися в усіх паростях роду, Мікаель склеїв скотчем кілька аркушів формату А-4 і почав креслити генеалогічне дерево. Він особливо виділив імена членів сім’ї, що перебували на острові під час зустрічі 1966 року і тим самим бодай теоретично мали змогу бути причетними до зникнення Харієт Ванґер.

ФРЕДЕРІК ВАНҐЕР (1886–1964)

дружина Ульріка (1885–1969)

Рікард (1907–1940)

дружина Марґарета (1906–1959)

Готфрід (1927–1965)

дружина Ізабелла (1928—)

Мартін (1948—)

Харієт (1950—?)

Харальд (1911—)

дружина Інґрід (1925–1992)

Бірґер (1939—)

Сесілія (1946—)

Аніта (1948—)

Ґреґер (1912–1974)

дружина Герда (1922—)

Олександр (1946)

Ґустав (1918–1955) неодружений, бездітний

Хенрік (1920—)

дружина Едіт (1921–1958)

бездітний

ЮХАН ВАНҐЕР (1884–1956)

дружина Герда (1888–1960)

Софія (1909–1977)

чоловік Оке Шьоґрен (1906–1967)

Маґнус Шьоґрен (1929–1994)

Сара Шьоґрен (1931—)

Ерік Шьоґрен (1951—)

Хокан Шьоґрен (1955—)

Меріт (1911–1988)

чоловік Альгот Ґюнтер (1904–1987)

Оссіан Ґюнтер (1930—)

дружина Агнес (1933—)

Якоб Ґюнтер (1952—)

Інґрід (1916–1990)

чоловік Харрі Карлман (1912–1984)

Гуннар Карлман (1942—)

Марія Карлман (1944—)

Дітей до дванадцяти років Мікаель відкинув — з Харієт Ванґер могло трапитися що завгодно, та все ж таки спиратися слід було на здоровий глузд. Трохи подумавши, він викреслив і Хенріка Ванґера — якщо патріарх мав якесь відношення до зникнення братової внучки, то його дії в останні тридцять шість років потрапляли до сфери психопатології. Слід було також виключити Хенрікову матір, яка в 1966 році перебувала в поважному віці вісімдесяти одного року. Залишалися двадцять три члени родини, яких, на думку Хенріка, варто було зарахувати до групи «підозрюваних». Семеро з них з того часу померли, а декілька чоловік досягли гідного захоплення віку.

Проте Мікаель був не готовий розділити переконання Хенріка Ванґера, що за зникненням Харієт стояв неодмінно хтось із членів сім’ї. До списку підозрюваних слід було додати ще кількох сторонніх людей.

Дірк Фруде став на посаду адвоката Хенріка Ванґера навесні 1962 року. А якщо з тих, що були в будинку, брати до уваги не тільки панів, то хто входив до числа прислуги в той час, коли пропала Харієт? Нинішній «двірник» Гуннар Нільссон — хай навіть у нього алібі, — якому тоді було дев’ятнадцять років, і його батько Маґнус Нільссон мали до острова щонайбезпосередніше відношення, так само як і художник Еушен Норман і пастор Отто Фальк. Чи був Фальк одружений? Господар Естергорда Мартін Аронссон і його син Йєркер Аронссон жили на острові і до того ж спілкувалися з Харієт усе її дитинство — які в них були стосунки? Чи була в Мартіна Аронссона дружина? Чи були ще люди в маєтку?

Коли Мікаель почав записувати всі імена, група збільшилася приблизно до сорока чоловік. Під кінець він роздратовано відкинув фломастер. Стрілки годинника вже встигли добратися до пів на четверту ранку, а термометр стабільно показував двадцять один градус нижче нуля. Схоже, настав тривалий період холодів. Йому страшенно хотілося в своє ліжко на Беллмансґатан.

У середу Мікаеля Блумквіста о дев’ятій ранку розбудив стукіт у двері — прийшли з компанії «Телія», щоб установлювати телефонну розетку і модем ADSL. Об одинадцятій він нарешті мав доступ до Мережі і тепер почував себе при повній зброї. А от мобільний телефон як і раніше мовчав. Еріка не відповідала на його дзвінки протягом цілого тижня: мабуть, вона розсердилася всерйоз. У нього теж починала прорізатися впертість — телефонувати їй в офіс категорично не хотілося. Коли він телефонує на мобільний, їй видно, що це він, і вона має можливість вибирати, хочеться їй відповідати чи ні. Значить, не хочеться.

Мікаель запустив поштову програму і проглянув близько трьохсот п’ятдесяти повідомлень, надісланих йому за останній тиждень. Штук дванадцять він зберіг, останні виявилися спамом або розсилками, які він передплатив. Відкритий першим лист надійшов з адреси «[email protected]» і містив такий текст:

СПОДІВАЮСЯ, В ТЮРЯЗІ ТЕБЕ ОПУУУСТЯТЬ, ПРОКЛЯТА КОМУНІСТИЧНА СКОТИНО.

Мікаель зберіг послання в папці з назвою «Інтелігентна критика».

Сам він надіслав короткий текст на адресу: «erika.berger@ millenium.se».

Привіт, Ріккі. Мабуть, ти на мене смертельно зла, позаяк не відповідаєш на дзвінки. Я хочу тільки повідомити, що в мене тепер є доступ до Мережі, і коли ти дозрієш, щоб мені пробачити, можеш зв'язатися зі мною по мейлу. До речі, Хедебю — жахливе містечко, але побувати тут варто. М.

Коли підійшов час обіду, Мікаель поклав ноутбук в сумку і прогулявся до «Кафе Сусанни», де приземлився за свій улюблений кутковий столик. Подаючи йому каву з бутербродом, Сусанна з цікавістю подивилася на комп’ютер і спитала, над чим він працює. Мікаель уперше скористався своєю «легендою», пояснивши, що найнятий Хенріком Ванґером для написання історії його роду. Вони обмінялися компліментами, і Сусанна запропонувала Мікаелю звернутися до неї, коли він буде готовий до справжніх викриттів.

— Я прислуговувала у Ванґерів за столом протягом тридцяти п’яти