Читати книгу - "Країна Мумі-тролів. Книга друга"

— Ша, помовч, це ж тільки вистава, — відмахнувся Нюхмумрик неуважно.

Він бачив перед собою маленьку товстунку в червоному оксамиті, яка без кінця торочила про те, яка вона щаслива, однак чомусь здавалося, ніби її діймає нестерпний біль.

Хтось невідомий раз у раз завивав за лаштунками щось про згубну ніч.

З дедалі більшим здивуванням Нюхмумрик витріщився на Маму Мумі-троля, яка теж з’явилася на сцені.

«Що найшло на родину Мумі-тролів? — чудувався він. — Вони завжди були щедрі на вигадки, але це вже занадто! Ще, чого доброго, й сам Мумі-троль вибіжить на сцену, щось декламуючи.

Але замість Мумі-троля з’явився Лев і грізно рикнув.

Малята-лісовенята заверещали з переляку і мало не булькнули за борт.

— Що за нісенітниця, — бурчав у сусідньому човні Гемуль у поліцейському кашкеті. — Анітрохи не схоже на ту чудову виставу, яку я бачив у молодості, — про сплячу красуню у трояндових хащах. Я тут нічого не розумію!

— Не бійтеся, — вгамовував малят Нюхмумрик. — Лев зроблений зі старого покривала на ліжко!

Але малеча йому не вірила. Вони ж бачили, як Лев ганяє за Донею Мюмлі навколо сцени. Маленька Мю верещала що було сили.

— Рятуйте мою сестру! — волала вона. — Убийте Лева!

Розпач додав їй спритності, вона вискочила на сцену, кинулася на Лева й уп’ялася гострими зубками йому в задню лапу.

Лев зойкнув і роз’їхався навпіл.

Публіка бачила, як Доня Мюмлі підхопила на руки Маленьку Мю, котра ніжно потерлася до неї носиком, і зауважила, що актори уже не декламують свій текст гекзаметром. До речі, глядачі не мали нічого проти, бо нарешті почали розуміти, про що йдеться у виставі.

А йшлося у ній про когось, кого велика хвиля віднесла далеко від рідних місць, кому довелося зазнати небезпечних пригод і врешті таки пощастило повернутися додому. А тепер усі нетямилися від радості і збиралися покавувати.

— Ось тепер вони, на мою думку, грають ліпше, — задоволено зауважив Гемуль.

Нюхмумрик заходився висаджувати по одному своїх малят на сцену.

— Мої вітання, Мумі-мамо! — радісно загукав він. — Чи не подбали б ви про оцю малечу задля мене?

Вистава ставала чимраз цікавішою. Вся публіка невдовзі перебралася на сцену, щоби взяти участь у дійстві, тобто у поїданні вхідної плати, яка негайно з’явилася на обідньому столі у вітальні. Мама Мумі-троля звільнилася від купи спідниць, які їй лише заважали, і метушилася навколо гостей, роздаючи горнятка на каву.

Оркестр заграв марш гемулів.

Мумі-тато насолоджувався нечуваним успіхом своєї п’єси, а Рюмса променіла від щастя не менше, ніж під час генеральної репетиції.

Ураз Мама Мумі-троля завмерла посеред сцени, горнятко випало їй з рук на підлогу і розбилося.

— Він повернувся, — прошепотіла вона, і всі навколо замовкли.

Приглушені удари весел чулися з присмерку дедалі ближче. Тихо подзеленькував дзвіночок.

— Мамо! — загукав хтось. — Тату! Я повернувся додому!

— А це що таке? — скрикнув Гемуль. — Мої в’язні! Хапайте їх, доки вони не спалили увесь театр!

Мама Мумі-троля кинулася до краю рампи. Вона побачила, як синочкові випало з лап весло, коли він розвертав човен. Мумі-троль розпачливо намагався орудувати одним веслом, але човен тільки кружляв на місці. На кормі сиділа маленька сухорлява миловидна Гемулиха і щось кричала, але її ніхто не слухав.

— Тікай! — загукала Мумі-мама. — Тут поліція!

Вона не знала, що накоїв її синочок, але ні хвилини не сумнівалася у порядності його вчинків.

— Хапайте моїх в’язнів! — репетував Гемуль. — Вони спалили всі паркові таблички і змусили світитися паркового Сторожа!

Публіка, на мить розгубившись, збагнула, що вистава триває. Усі покинули каву і підбігли до рампи подивитися, що робиться внизу.

— Хапайте їх! — лютував Гемуль.

Глядачі аплодували.

— Заждіть! — спокійно урвав Гемуля Нюхмумрик. — Тут закралося якесь непорозуміння. Це ж я позривав усі таблички у парку! А що, парковий Сторож справді світиться?

Гемуль обернувся й уп’явся поглядом у Нюхмумрика.

— Уявляєте, яка економія для Сторожа, — невимушено торохтів Нюхмумрик, підходячи ближче до рампи. — Жодних тобі рахунків за електрику! Можливо, він навіть зможе припалювати від себе люльку або варити яйця на голові…

Гемуль враз замовк. Він поволі підходив ззаду до Нюхмумрика, розчепіривши свої великі лапи, щоб ухопити його за комір. Крок за кроком, чимраз ближче, ось він кидається вперед — і наступної миті…

Сцена закружляла у запаморочливому темпі. Почувся сміх Емми, але зовсім не зневажливий, а радісний, переможний.

Усе відбулося так раптово, що глядачі не встигли зрозуміти, що сталося. Актори і глядачі втратили рівновагу, попадали на долівку і тепер кружляли разом зі сценою. Двадцять чотири малюки-лісовенята накинулися на Гемуля й уп’ялися зубками в його уніформу.

Нюхмумрик зграбно, наче тигр, перестрибнув рампу й опинився в одному з порожніх човнів. Човника Мумі-троля перевернула зустрічна хвиля, тож Хропсі, Чепурулі та маленькій Гемулисі не залишалося нічого іншого, як добиратися до театру вплав.

— Браво! Браво! Біс! — шаленіла публіка.

Виринувши з води, Мумі-троль поплив до Нюхмумрикового човна.

— Здоров був! — привітався він, хапаючись за борт. — Я страшенно радий бачити тебе!

— Привіт! Залазь досередини. Побачиш, як треба тікати від поліції!

Мумі-троль заліз до човна, а Нюхмумрик так наліг на весла, прямуючи до виходу з бухти, що тільки завирувало за ними.

— Прощавайте, мої любі малята! — гукнув він. — Дякую за допомогу! Будьте чемними й охайними та не видряпуйтеся на свіжо просмолений дах!

Гемулеві нарешті пощастило скотитися з рухомої сцени і звільнитися з-під купи малят-лісовенят та ошалілих глядачів, котрі закидали його букетами квітів. Лаючись, він сів у човна і повеслував навздогін утікачам.

Та було вже надто пізно: Нюхмумрика поглинула ніч.

Навколо запанувала незвична тиша.

— Ага, то це ти, — спокійно мовила Емма, розглядаючи мокру Чепурулю. — Щоб не думала, ніби шлях до театру усіяний трояндами!

Розділ тринадцятий

Про Покарання та Винагороду

Довший час Нюхмумрик веслував мовчки. Мумі-троль розглядав на тлі нічного неба такі знайомі контури його старого капелюха та кільця диму з люльки, що поволі здіймалися вгору.

«Тепер усе буде добре», — думалося Мумі-тролеві.

Вигуки та оплески у них за спиною поступово стихали, і невдовзі чувся тільки плюскіт весел.

Береги виднілися темною смужкою віддалік.

Ні Мумі-тролеві, ані Нюхмумрикові розмовляти, власне кажучи, не кортіло. До пори до часу. їм нікуди поспішати: попереду довге, багате на обіцянки літо. А зараз достатньо останніх вражень: драматична зустріч, події цієї ночі, напружена втеча… Навіщо зайві розмови!

Човен, зробивши півколо, рушив до берега.

Мумі-троль збагнув, що Нюхмумрик намагається збити зі