Читати книгу - "Наказано вижити"

…От саме тоді, під час безумного шабашу ультраправих, мало кому відомий сенатор Гардінг бабахнув свою заяву:

— Ми живемо в такий час, коли Америці потрібні не герої, а цілителі, не таємничі чудодійні засоби бід хвороби, а просто конституційний спосіб правління…

Через кілька місяців саме цій людині судилося стати президентом США.

Гувер ніколи не забував, як йому працювалося під Гардінгом.

Він просто не мав права забувати цього, бо саме йому — щойно призначеному директору ФБР — довелося не тільки охороняти Гардінга та його міністрів, а й розслідувати обставини таємничої загибелі американського лідера; а втім, Гувер відвів від себе керівництво цією справою, і він мав усі підстави для того, щоб триматися осторонь…

…І ось тепер Гувер ще й ще раз гортав ті невеличкі сторінки з грифом «цілком секретно, надруковано в одному примірнику, підлягає знищенню», на яких було зафіксовано розмову Донована з Ленсом про те, що Рузвельт стає небезпечним для Америки.

Це так.

Так, саме Рузвельт зробив те, що було ненависне і Гуверу, і Доновану, і всім тим, хто стояв за ними: він визнав Ради, він відкрив у Москві посольство, він сів за один стіл зі Сталіним, він визнав за більшовиками право на рівноправну участь у справах післявоєнного миру, він заважає людям великого бізнесу зробити конче потрібні кроки, щоб зберегти Німеччину для Заходу, він дозволяє собі апелювати до народу через голови тих, хто — по-справжньому — за цей народ відповідає, через голову Уолл-стріту й Далласа, Бостона і Огайо; президента занесло, він повірив у міф, а це недопустимо для політика; казкар має право на те, щоб розповісти свою добру казку й піти; якщо він зволікає, не треба заважати тим, хто хоче показати йому на двері….

Гувер викликав свого помічника й сказав:

— Малюк, мене тривожить те, що наш президент ще й досі ігнорує питання особистої безпеки. Так, Гітлеру каюк, але перед кінцем він може піти на все. Я боюсь за нашого президента. Тому, малюк, якщо це тебе не обтяжує, то сьогодні ж уважно подивися кримінальні справи про розслідування обставин загибелі Лінкольна й Гардінга, уроки минулого мають бути застереженням на майбутнє…

«Берлін, Юстасу. Нас цікавить інформація про те, в якій мірі серйозні контакти Шелленберга з графом Бернадотом. Чи це той Бернадот, який був керівником Червоного Хреста? Чи повідомив вас Шелленберг, з ким зв'язаний Бернадот на Заході, до кого конкретно просять його звернутися нацисти? Чи не може все це бути дезінформацією? Центр».

«Берлін. Юстасу. Чи може бути дезінформацією з боку Шелленберга згадування імені екс-президента Швейцарії доктора Музі? Чи мова йде про нього, чи про його синів? З ким із гітлерівців зустрічався Музі? Чи відомі йому справжні імена його контрагентів? Центр».

Фактор випадковості

Секретна інформація, що надійшла Борману з Лінца, від гаулейтера Верхньої Австрії Айгрубера, дуже насторожила його.

…Всі в рейху (звичайно, хто мав доступ до інформації) вважали, що СС, розгромивши генеральський путч, змогли підпорядкувати собі армію і таким чином стали влітку сорок четвертого року наймогутнішою силою імперії.

Така думка була правильна; саме тому Борман зробив усе для того, щоб вирівняти баланс сил, згрупованих навколо фюрера. Для цього він, використавши Геббельса, розробив і провів широку кампанію в газетах, на радіо, під час грандіозних мітингів та маніфестацій: «Слава воїнам СС, надійній опорі нації!» Геббельсу він не відкрив святая святих свого плану, працював, як завжди, в ім'я чистої ідеї; справді, він вважав, що без нищівного удару військ СС генерали могли б на якийсь час узяти верх у Берліні. Тому Геббельс сприйняв за щиру правду фразу, яку мимохідь кинув Борман: «Тепер більшість членів СС, що залишилися в тилу, треба негайно відправити на фронт, влити їх у ряди армії, поставивши на керівні пости; моральну стійкість СС та їхню високу націонал-соціалістську свідомість доведено на ділі — один батальйон Ремера розгромив штаб армії резерву й поставив на коліна берлінський гарнізон, отруєний трутизною продажної американської фінансової плутократії, що купила генералів за брудні долари».

Гітлер підписав декрет про відправку членів СС у діючу армію…

Таким чином, восени сорок четвертого Гіммлер уже не мав такої масової опори в рейху, як було досі, бо більшість офіцерів його організації тепер гнили в окопах на Сході й на Заході. Правда, це переміщення масової тилової опори рейхс-фюрера не торкнулось апарату РСХА, але двохсоттисячний загін «чорних» СС, переважно гестапівців, не витримував ніякого порівняння з шестимільйонною масою «коричневих», тобто рядових членів НСДАП.

Тепер, після того, як більшість «рицарів СС» потрапили у подвійну підлеглість — Гіммлера й армійського командування, — після того, як вони опинилися в бліндажі чи в казармі, без права пересування, апарат Бормана став єдиним кістяком рейху, його скелетом, реальною її безконтрольною силою країни.

Щотижня Борман одержував докладні звіти від своїх гаулейтерів. Німеччину розподілили на тридцять три гаулейтунги — тобто всі землі, такі, як Баварія, Гессен, вільне місто Гамбург, мали свою величезну обласну партійну машину.

Борман не відправив на фронт жодного з своїх функціонерів, а в апараті НСДАП працювало понад дев'ятсот тисяч чоловік; всі вони служили йому, тільки йому; вони йому звітували щомісяця; він їм надсилав директиви, з ними проводив інструктажі; саме на такому інструктажі, який він провів у Берліні в листопаді сорок четвертого, коли зібралося понад тисячу місцевих керівників НСДАП, Борман сказав:

— Тепер, коли на плечі наших братів по СС лягла головна відповідальність за майбутнє рейху, яке вирішується на полях битв, ваше завдання, дорогі партайгеносен, полягає в тому, щоб узяти на себе частину їхньої роботи в тилу, допомагати їм щодня й щогодини, скоординувати спільну діяльність і з усіх важливих питань звертатися до мене, щоб я міг обговорити найневідкладніші справи з рейхсфюрером Гіммлером.

…Серед функціонерів були ще й ті, які пам'ятали Рема і Грегора Штрассера, знали, що без них фюрер ніколи не прийшов би до влади, і їх охоплював жах при згадці про страшну долю цих основоположників руху, і тому вони затаєно, тяжко