Книги Українською Мовою » 💛 Гумор » Веселий ярмарок 📚 - Українською

Читати книгу - "Веселий ярмарок"

257
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Веселий ярмарок" автора Сергій Володимирович Кисельов. Жанр книги: 💛 Гумор. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 45 46 47 ... 66
Перейти на сторінку:
дня я оббігав зранку всі комісійні магазини, запізнився на роботу аж на дві з половиною години, але знайшов фужер. Точнісінько такий же. Кришталевий. І віддав його Шелепетню.

— Та що ви, колего!— зарум'янився він.— Навіщо? Ми вже й думати забули про той фужер, а ви собі стільки клопоту завдали через таку дрібницю...

— Чого ж дрібницю? — заперечив я.— Вісім карбованців коштує...

— А хіба не вісім п'ятдесят?— запитав він.

Я дістав із кишені срібняки і поклав йому на стіл. Уже в гардеробі почув голос Шелепетня:

— Що не кажіть, а вихованість своє завжди візьме.

Оцей бовдур Терпляк, який трощить чужий кришталь, під моїм впливом починає виправлятися...

Володимир Чепіга

ПОСОЛ ВІД «ГРАФА»

— Свиня цей Квасольняк,— сказав, прийшовши з роботи, Шипак.— Ти уявляєш — я вискочив із контори на якихось жалюгідних півтори години. З'їздив до Гунтика ца базу, він мені виніс три банки оліфи — не буду ж я по неї в магазин тьопати, гроші викладати. Повернувся, забіг у буфет, пообідав, заходжу до кабінету, а тут цей Квасольняк назустріч. «Скільки,— квакає,— можна байдики бити! Працюєте,— кричить,— у нас шість років, а віддачі практично ніякої! Ви нам,— репетує,— систематично план зриваєте! Я буду,— верещить,— доповідну директорові писати!» Ну, я йому видав. Теж мені, кажу, передовик знайшовся. Ти на себе спочатку подивись. У чому тільки душа тримається. Пика аж зелена від ударної роботи. Хочеш, щоб і я таким став? Дзуськи! Якщо ти на той світ поспішаєш, то я ще років сорок, як мінімум, маю намір пожити. Отож, галасуй не галасуй, а надриватися мене не примусиш. Права такого не маєш. Аж озирнувся — а позаду директор стоїть, слухає. «Знаєте що, Шипак,— говорить,— я вже давно до вас придивляюся. І слово честі — ви мені щось не дуже подобаєтесь. Поміркуйте над цим!» Та й пішов собі... Як це тобі лягає на душу, га? А все через того негідника Квасольняка!..

— Не звертай уваги,— сказала дружина. Вона лежала на тахті, укрившись пледом, і читала «Сестру Керрі», яку взяла у бібліотеці, ще коли навчалась у школі, але так ще й не дочитала.— Не звертай ні на кого уваги. Усі люди злі й заздрісні. Їм не подобається, що в тебе хороша квартира, дача, машина. Вони б нас живцем з'їли, якби могли. Хто ж їм винен, що крутиться не вміють? От і чіпляються. У мене теж, до речі, сьогодні баталія була. Вранці Лялька принесла набір імпортних трусиків. Ну, я й вийшла з нею в коридор прицінитися. Коли двері — грюк. Дивимось, а це наша шефиня сухозада. Як накинулась, як розкрила рота — просто жах. «Знову з ганчірками? Знову нічого не робите? Я таки з вами розберуся!» А я спокійно так посміхнулася й кажу: «Ви спочатку зі своїм коханим чоловічком розберіться, чим він у робочий час займається, а тоді вже до нас лізьте». Ну, вона й заткнулася.

— А що, він з кимось крутить?— запитав Шипак.

— Куди йому!— зневажливо кинула дружина.— Інфарктник, слава богу. Але хай вона помучиться, хай собі нерви попсує. Менше за нами стежитиме.

Шипак увімкнув телевізора. Диктор читав повідомлення статистичного управління. Шипак сплюнув.

— Знову цифри! Знову на душу населення! От я — душа населення чи не душа?! Якщо душа, то прошу викласти мені сюди все, що належить: і цеглу, і шифер, і залізо, і труби. А я вже якось дам їм раду. Мені абстракції не потрібні. Мені витягни і поклади. Щоб усе по справедливості.

— Між іншим, про труби,— сказала дружина.— В садку на Ігорка скаржились. Їм завезли труби для оранжереї, а Ігорьок — вихователька сьогодні розповіла — знайшов десь якусь залізяку і геть усі погнув.

— Випишуть іще!— махнув рукою Шипак.— Не вміють дітей виховувати, то так їм і треба. Надалі розумнішими будуть.

З іншої кімнати вийшов п'ятирічний Ігорьок із книжкою в руках.

— Па,— сказав він.— Почитай мені. Завтра в садку цю книжку переказувати будемо.

— Не бачиш хіба — ми з мамою відпочиваємо,— сказав Шипак.— Колись іншим разом почитаю. А зараз на ось тобі цукерку і йди у двір пограйся...

Минуло п'ять років. Прийшовши з роботи, Шипак сказав:

— Сьогодні у нас грандіозний скандал був. Премії розподіляли. І як тільки дійшла черга до мене, підвівся цей нещасний Квасольняк і давай мене грязюкою поливати. «Цього неробу,— сичить,— треба в шию гнати, а ви йому премію даєте! За нього відділ всю роботу тягне, а ви тут лібералізм розводите! Я у главк,— викаблучується,— писатиму, якщо ви вчинете цю несправедливість!»— «А я,— відказую,— у той же главк анонімку настрочу, що в нашій конторі кумівство при розподілі матеріальних благ процвітає. Попосмикають вас комісії, попоскладаєте пояснювальні записки— знатимете, як мене обділяти!» І знаєш — дали-таки. Злякались. Лише Квасольняк вискочив із кабінету й дверима грюкнув.

— Так з ними й треба,— сказала дружина, яка лежала на тахті, укрившись пледом, і читала «Сестру Керрі».— Головне нікому не дозволяти пальця в рот класти. В разі чого — кусати, й ніяких антимоній. А нас із Лялькою сьогодні до слідчого викликали. Приємний молодий чоловік, тільки дурні запитання ставить. «Де, коли та в кого речі купуєте і кому перепродуєте». Ми з Лялькою в сльози. «Що ви, що ви, шановний, які речі? Нічого такого не знаємо і не робимо. Одного разу, правда, зустріли на вулиці якусь тітку, вона й запропонувала нам по замшевому костюмчику. Ну, ми й узяли. А більше — боронь боже!» Послухав він, послухав — причепитися немає до чого — та й відпустив. Лялька йому перед тим свої коліна демонструвала,— ти, ж знаєш, які в неї коліна! — але той телепень — нуль уваги. Пообіцяв, що коли треба буде, то викличе.

— А мені після обіду Гунтик зателефонував,— озвався Шипак.— Непогана комерція накльовується. Одному корисному чоловікові дерево для дачі потрібне. Гунтик поклявся: якщо я це діло організую, той дачник віддячить путівками на море. Гадаю, треба зайнятися, як вважаєш?

— Навіть сумнівів бути не може,— сказала дружина.— Зроби неодмінно. Між іншим, про комерцію. Вчителька горкова в щоденнику записала, що він у класі цукерками торгує. Приносить з дому і продає по п'ятнадцять копійок за кожну.

— А що ж він — безплатно повинен їх роздавати? — сказав Шипак.— Дивна логіка у цих педагогів. А втім; хай самі про те клопочуться. Їм за

1 ... 45 46 47 ... 66
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Веселий ярмарок», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Веселий ярмарок"