Читати книгу - "«Ілюстрована Історія України»"

50. Початки козаччини

Тим часом як ото князі та магнати східньої України, програвши повстання, тихо сиділи, запобігаючи ласки литовського правительства, вдоволені тим, що їм ще лишало. а в західній Україні, по невдатних виступах молдавських, громадянство взяло ся до організаційної національної роботи, — на крайнїм пограничу тодішнього українського житя підіймала ся нова сила. Значіннє їі не можна було ще зміркувати по тих початках і певно нїхто не вгадував, що се наростає національна сила, яка перейме на себе те чого не вміли досягти українські князі та пани, не здолавши потягнути за собою народнїх, анї могло міщанство західньої України, що своїми слабими силами не подужало проломити собі путь серед польського шляхетського панування. Не можна було того збагнути з тодішнього несеріозного пограничного добичництва — козакування, або „козацтва", як його тодї називали, котрим проявляла себе з початку та нова сила.

Дали грунт і обставини сьому новому ніби, а в дїйсности старому, тільки в нових обставинах відродженому явищу українського житя події дуже сумні, а саме—нове татарське спустошеннє східньої України, що впало на неї з кінцем XV віку, від кримської Орди.

Я вже згадував, що Татарська орда Бату дуже не довго держала ся міцно—вже з кінцем XIII в., а потім ще більше в XIV вона розлазить ся, і члени ханського роду та ріжні начальники, беки, починають усобицї, підтримуючи сього чи того. І кінець кінцем серед сих усобиць головна татарська орда, так звана Золота, що кочувала над Волгою, ослабла в XV віцї зовсім і західні орди, що кочували в Криму і на низах Дніпра та Днїстра, відірвали ся від неї й утворили осібну орду, котрої хани мешкали в Криму. Перший хто так рішучо відокремив сю орду, був хан Хаджі-герай і довершив він сього почавши від 1430-х років. При тім, відриваючи ся від Золотої орди, шукав він опори та помочи сусіднього вел. кн. Литовського, тільки литовське правитель-ство, зайняте своїми справами, не вміло сеї справи відповідно оцінити і не підтримувало Кримської орди скільки небудь енергічно, а навіть не залишало союзу з ворогами її, ханами Золотої орди. Тому син Хаджі-ґерая Менґлї-герай пошукав собі иньших союзників—піддав ся під зверхність султана турецького і війшов у приязнь і союз з Москвою. Москва ж все підбивала його на вел. кн. Литовське та посилала йому на се дарунки, і слухаючи її Менґлї-ґерай починає пустошити українські землї, що належали до вел. кн. Литовського і Польщі. Вел. кн. Литовське через те що було зайняте війною з Москвою, та й через своє внутрішнє поріжненнє і упадок, не могло і не уміло досить енергічно поставити ся против сих татарських нападів. Боронили ся, як могли, місцеві українські князї та пани, але не маючи від правитель-ства майже ніякої помочи, великим татарським нападам не здужали противустати. Весною 1482 р. Менґлїтерай, заохочений дарунками і надокучаннями московського вел. князя Івана, аби йшов на Поділе, або на Київ, вчинив похід на Київщину, здобув Київ, спалив київський замок, понищив київську околицю і з тріумфом післав Іванови золоту чашу і діскос з св. Софії київської. Після того кілька літ пустошив Поділе, а польський король невдалим походом "на Буковину роздрочив ще й Турок: Татари, Турки, Волохи разом пустошили Поділе і Галичину. Татари ходили також на Заднїпровє, але Москва, маючи на меті забрати Сїверщину, просила їх туди не ходити. Менглі-герай отже, спустошивши Київщину, береть ся до Волини, пустошить також землі Білоруські. Часом Татар при тім громили—так славили ся побіди над ними Мих. Глинського і їде більше Константина Острозького; але частїйше орда пустошила землі й виводила здобич зовсім безборонне. Вся Україна, саме повітрє її наповнило ся невільницьким плачем, який нині ще бренить і плаче в наших піснях, на протяті стількох віків.

Люде почули себе безборонними. Литовське правительство, замість боронити ся, хотіло відкупити ся дарунками, згоджувало ся навіть від кождого чоловіка дань щорічну давати—чого й за татарської неволі не бувало; намовляло Татар пустошити Московщину і кінець кінцем осягнуло тільки те, що орда однаково стала пустошити і московські і литовські землі. Київщина по обох боках Дніпра від сих нападів спустіла майже зовсім. На Полісю, коло Овруча, Чорнобиля, сиділи ще села; але від Київа почавши далї на полуднє тільки де котрі замки тримали ся і люде, котрі не повтікали відси далї на північ та захід, в безпечнійші сторони, мешкали тільки при тих замках і відси ходили на лови та господарили. Спустошеннє було гірше від часів Бату. далеко гірше. Зажурилась Україна, що нїде прожити— Витоптала Орда кіньми маленькії діти. Ой маленьких витоптала, великих забрала, Назад руки постягала, під хана пігнала.

Подпїпровє стало просто пусткою. Здичіло і вибуяло за кількадесять лїт, як якийсь дикий край.

Але власне сї роскішні дикі пустині, сей край хрещеного світа, що й прозваний був через те українок), манив до себе людність, тому що не було тут нї господаря нЇ пана. В записках з XVI в. повно пишних, часто дуже перебільшених оповідань про тутешнє дозвіллє й богацтво дикої запушеної природи. Земля, кажуть, дає там неймовірні урожаї, вертає посів до сто раз; сїяти що року не треба—од ного року посіяти, уродить і на другий, а дасть одного року і другий і третій урожай; лишити плуг на полї, то він за два—три днї так обросте. що тяжко його знайти. Трава на пастівнях така висока, що волів ледви видко в ній, як пасуться: часом навіть і рогів з трави не видко. Бжоли така сила, що не тільки в дуплах дерев, а навіть в ями наносить меду, і не раз доведеть ся провалити ся в таку медову криницю. Ріки повні рибою, нечувана сила осетрів і иньшої риби йде з моря в ріки, так що під час того її руху списа можна встромити в воду—буде стер-чати як у землі у тій масї риби. Звіря в лісах і степах така сила, що диких биків, коней та оленей бють тільки задля шкіри, а мясо кидають. Диких кіз стільки набігає з степів в ліси на зиму, що бити можна їх-тисячами. Птахів сила неймовірна, так що весняною порою хлопцї цїлі човни набирають яєць диких качок, гусей, журавлїв, лебедїв. І таке иньше…

В сих оповіданнях богато переборщено. Але вони дають нам по-нятє про