Читати книгу - "Інформатор"

Кількість місць у відділі інтенсивної терапії була обмежена, тож коли стан Лейсі стабілізувався і небезпека їй уже не загрожувала, її перевели до приватної палати. Ця подія збіглася в часі з приїздом Гантера, старшого і єдиного брата Лейсі. Як завжди, Гантера було чути здалеку. Ще в коридорі він почав сперечатися з медсестрою щодо кількості відвідувачів, яким дозволялося провідувати хворого у будь-який час. Лікарняні правила передбачали не більше трьох. Гантер вважав, що це абсурд, і до того ж він їхав, не зупиняючись, із Атланти, щоб побачити свою молодшу сестру, тож якщо медсестрі це не подобається, то вона може викликати охорону. Проте якщо вона покличе охорону, то Гантер зателефонує своїм адвокатам.

Голос брата зазвичай віщував неприємності, але цієї миті Лейсі вважала його прекрасним. Вона навіть усміхнулася, від чого біль пройняв її, прокотившись від голови до колін.

— Ось і він, — сказала Анна Стольц.

Труді й Рональд різко випростались, ніби приготувались до чогось неприємного.

Двері, грюкнувши, відчинилися, і на порозі без зайвих церемоній з’явився Гантер, а за ним медсестра. Він поцілував маму в лоб, ігноруючи тітку й дядька, а потім кинувся до Лейсі.

— Святі небеса, дівчинко, що вони з тобою зробили? — запитав Гантер і поцілував сестру в чоло. Вона знову спробувала усміхнутися.

Він озирнувся і сказав:

— Привіт Труді! Привіт Рональде! Попрощайся, Рональде, бо тобі доведеться почекати в коридорі. Медсестра Ретчед погрожує викликати охорону через якесь несправедливе і безпідставне правило, якого дотримуються у цій глушині.

Труді потягнулася по сумочку, а Рональд сказав:

— Ми уже підемо. Повернемося за кілька годин.

Вони квапливо залишили палату, вочевидь, дуже щасливі, що уникнули товариства Гантера. Той гнівно поглянув на медсестру Ретчед, підняв два пальці і сказав:

— Один відвідувач, два відвідувачі. Я і матуся. Можете порахувати? Тепер, коли ми діємо за правилами, чи не залишили б ви нас наодинці, щоб я міг поговорити з сестрою?

Медсестра Ретчед вийшла, задоволена. Анна похитала головою. Лейсі було смішно, але вона знала, що розсміятися — це буде надто боляче.

Залежно від року чи навіть місяця Гантер Стольц був або одним із десяти найкращих агентів з комерційної нерухомості в Атланті, або одним із п’яти найгірших, тих, які, вірогідно, збанкрутують. За сорок один рік таке з ним траплялося принаймні двічі; здавалося, йому призначено жити у скруті, в той час як інші процвітали. Коли приходили хороші часи і гроші давалися легко, він багато позичав, будував як одержимий і розкидався грішми так, ніби вони ніколи не закінчаться. Коли ринок йому не сприяв, він переховувався від банків і позбавлявся активів за зниженими цінами. Середини для нього не існувало, жодного попереднього планування, чи, Боже збав, заощаджень певної суми грошей. Коли він опинявся на дні, то не припиняв вірити у світле майбутнє, а коли йому справді щастило, смітив грошима і забував про погані часи. Атланта ніколи не перестане рости, і справою його життя було забудувати її ще більшою кількістю торгових і офісних центрів та житлових будинків.

Вже з перших слів брата, що супроводжували його вторгнення, Лейсі зрозуміла, що справи в нього йдуть не дуже добре. Про це свідчив той факт, що він їхав із Атланти, а не скористався приватним літаком.

Нахилившись майже впритул до обличчя сестри, Гантер сказав:

— Мені дуже шкода, Лейсі, що я не приїхав раніше. Ми з Мелані були у Римі, але я повернувся так швидко, як тільки зміг. Як ти почуваєшся, люба?

— Бувало й краще, — відповіла вона хриплим голосом.

Існувала велика ймовірність того, що Гантер востаннє був у Римі кілька років тому. Брат любив згадувати у розмові модні місця. А Мелані була дружиною номер два, жінкою, яку Лейсі ненавиділа і, на щастя, бачила не часто.

— Вона опритомніла лише сьогодні вранці, — докинула Анна зі свого місця. — Тому ти нічого не втратив.

— А у тебе, мамо, як справи? — запитав Гантер, навіть не глянувши на Анну.

— Добре, дякую, що запитав. Тобі конче потрібно було так грубити Труді й Рональду?

На якийсь час у повітрі повисла напруга. Гантер глибоко вдихнув, але, хоч це й не було властиво його характеру, промовчав. Потім, не відводячи погляду від сестри, продовжив:

— Я читав новини. Це просто жах. А твій друг загинув? Не можу в це повірити. Що сталося?

— Лікар заборонив їй розмовляти про аварію, — втрутилася Анна.

Гантер поглянув на матір:

— Ну, мене не хвилює, що там сказав лікар. Я тут, і якщо мені хочеться поговорити з сестрою, ніхто не буде вказувати мені, про що нам говорити, — він повернувся до Лейсі й повторив запитання: — Що сталося, Лейсі? Хто був за кермом іншого авто?

— Їй зараз важко усе пригадати, Гантере. Вона була в комі з ночі понеділка. Не наполягай, добре? — попросила Анна.

Однак Гантер не звик відступати. Він продовжував:

— Я знаю чудового адвоката, і ми засудимо того покидька. Це ж його вина, правда, Лейсі?

Анна демонстративно зітхнула так голосно, як тільки могла, потім встала і вийшла з кімнати.

Лейсі злегка похитала головою і відповіла:

— Я не пам’ятаю.