Читати книгу - "Інформатор"

Гейсмер прибув до лікарні у четвер о восьмій ранку. Він зазирнув до кімнати очікування, щоб привітатися з Анною Стольц, яка була там сама. Життєво важливі органи Лейсі були в порядку. Минулої ночі лікарі припинили давати їй барбітурати, тож вона потроху приходила до тями. Через півгодини увійшла медсестра і повідомила Анні, що її дочка прокинулася.

— Я розповім їй про Г’юго, — сказав Гейсмер. — Спочатку йдіть ви, побудьте з нею кілька хвилин, а тоді зайду я.

Оскільки Лейсі все ще перебувала у відділі інтенсивної терапії, раніше Майкл не наполягав на візиті. Коли ж тепер він увійшов до палати, його приголомшило обличчя жінки. Воно все було в синцях, лілових і фіолетових, в подряпинах і дрібних порізах, при цьому набрякло так, що Лейсі ледве можна було упізнати. Між опухлих повік проглядала вузька щілина очей, в якій майже не видно було зіниць. Дихальна трубка закріплена в куточку рота. Майкл ніжно торкнувся руки жінки і привітався.

Вона кивнула і щось пробурмотіла — трубка заважала їй розмовляти. Анна Стольц сиділа на стільці й витирала очі.

— Як ти, Лейсі? — запитав Майкл, ледь стримуючи емоції. Таке гарне обличчя — і таке понівечене.

Вона злегка кивнула.

— Я нічого їй не говорила, — шепнула Анна.

До палати прослизнула медсестра і стала поряд з Анною.

Майкл підступив ближче і сказав:

— Це було лобове зіткнення. Страшна аварія, Лейсі.

Він нервово ковтнув, поглянув на Анну і продовжив:

— Г’юго немає з нами, розумієш? Він загинув.

Лейсі болісно застогнала і заплющила опухлі очі. Її пальці стиснули йому руку.

У Майкла на очах виступили сльози, але він вів далі:

— Це не твоя провина, Лейсі, ти маєш це зрозуміти. Ти ні в чому не винна.

Вона знову застогнала і почала крутити головою з боку в бік.

Лікар підійшов до ліжка з іншого від Майкла боку і уважно подивився на хвору. Він сказав:

— Лейсі, мене звати лікар Хант. Ви були непритомні більш як сорок вісім годин. Ви мене чуєте?

Вона кивнула і глибоко вдихнула. Самотня сльоза з’явилася у її набряклому лівому оці й покотилася по щоці.

Лікар продовжив швидкий огляд пацієнтки. Він ставив запитання, просив підняти палець, подивитися на певні об’єкти в кімнаті. Жінка відповідала правильно, хоча й трохи нерішуче.

— У вас болить голова? — запитав лікар.

Вона ствердно кивнула головою.

Лікар Хант повернувся до медсестри і продиктував їй болезаспокійливий засіб для хворої. Потім поглянув на Майкла і сказав:

— Ви можете поспілкуватися ще кілька хвилин, але не про аварію. Думаю, поліція захоче її допитати, проте це буде не найближчим часом. Поспостерігаємо кілька днів, як вона почуватиметься.

Він відійшов від ліжка і вийшов із палати, не промовивши більше ані слова.

Майкл поглянув на Анну і сказав:

— Мені потрібно поговорити з нею наодинці, якщо ви не заперечуєте. Це займе всього кілька хвилин.

Анна кивнула і вийшла.

— Лейсі, того вечора ти брала з собою робочий телефон? — запитав Майкл.

Вона ствердно кивнула.

— Він зник, так само як і телефон Г’юго. Поліція обшукала твоє авто і місце трагедії. Вони дивилися всюди, телефонів не знайшли. Не проси мене щось пояснити, тому що я не зможу цього зробити. Проте ми думаємо, що коли твій телефон потрапить не в ті руки, вони знайдуть Маєрса.

Набряклі очі Лейсі злегка округлилися, і вона хитнула головою, бажаючи почути, що він скаже далі.

— Хлопці з технічної підтримки стверджують, що практично неможливо зламати телефони, але таку можливість не варто виключати. У тебе є номер Маєрса?

Ствердний кивок.

— У папці?

Іще один.

— Чудово. Я над цим попрацюю.

Увійшов лікар, цього разу інший. Майкл зрозумів, що час першого візиту скінчився. Він виконав свою неприємну місію і не планував більше розпитувати про те, що сталося вночі у понеділок. Тому нахилився ближче дівчини і сказав:

— Лейсі, мені час іти. Я перекажу Верні, що з тобою все добре і думками ти з ними.

Вона знову плакала.

За годину медсестри відключили Лейсі від системи вентилювання і почали виймати трубки. Усі показники були в нормі. Жінка проспала увесь ранок четверга, і до обіду вже відчула себе значно краще. Голос у неї був усе ще хриплий і слабкий, але щогодини міцнішав. Вона розмовляла з Анною, тіткою Труді і дядьком Роналдом, чоловіком, якого ніколи не любила, але зараз дуже цінувала.