Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Одіссея найкращого сищика республіки 📚 - Українською

Читати книгу - "Одіссея найкращого сищика республіки"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Одіссея найкращого сищика республіки" автора Владислав Валерійович Івченко. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 45 46 47 ... 236
Перейти на сторінку:
Що ви верзете? — Борис скривився.

— Не слухайте його! Він небезпечний! — сказав Кшиштоф, а ось Отто подивився на мене зацікавлено.

— Обдурив, як дурників. Він же махлював.

— Ми бачили, як він роздавав карти, ми зрізали. Все було почесному! — запевнив Борис.

— У нього були мічені карти, — тихо пояснив я. — Розумієте, мічені! Як не зрізай, а він усе одно б виграв. Він обдурив вас.

Отто зі злістю увігнав лопату в землю.

— Я так і знав! — аж закричав він.

— Звідки ви це взяли? — спитав Борис.

— В Іллі була брошурка про картярські фокуси. Коли ми їздили рятувати доньку інженера Бойда, Ілля уважно її вивчав, робив виписки, робив вправи з картами. Я ще здивувався, бо досить незвичне захоплення для прикажчика. Ну, ось тепер второпав, для чого це було.

— Брошурка про фокуси! Я так і знав! — закричав Отто. Інші компаньйони розгублено дивилися один на одного.

— А ви знаєте, що Ілля виправив собі закордонний паспорт? — спитав я.

— Ця магометанська тварюка нас обдурила! — Отто вихопив кольт. — Поки ми тут будемо ховати трупи, він зникне з нашими скарбами! Поїде до Персії чи Індії, де ми його ніколи не знайдемо! Зміюка! Татарва! Я не віддам йому своє золото!

Отто побіг до коней. Борис і Кшиштоф вагалися лише мить, потім Кшиштоф підбіг до мене, наставив кольт.

— Звідки ви знаєте про паспорт? Брешете?

— Ілля сам похвалився. Сказав, що збирається налагодити постачання якихось деталей через Персію. І паспорт у нього зараз із собою, в таємній кишені під підкладкою жилета.

Коли брешеш, деталі додають переконливості.

— За ним! — закричав Борис.

Компаньйони побігли сідлати коней. Я почекав, поки помчали в степ. Підвівся. Ці хлопці були розумними й досвідченими, але золото пошило їх у дурні. Ноги в мене були зв’язані, довелося стрибати за межі табору, хотів подивитися, що там із Лісімахом. Думав, що він вже сконав. Але його не було. Он плями крові там, де він лежав, а його самого немає. Кудись утік. Можливо, не так уже й помирав, як показував. Я був радий, що він урятувався. Нехай тікає. Пострибав до табору. У наметі, який був їдальнею, знайшов ніж. Довго різав ним мотузку. Нарешті звільнив руки, потім ноги. Десь удалині почулися постріли. Багато. Я пішов до Агнешки. Вона, коли побачила мене, дуже зраділа. Розв’язав її.

— Пані Агнешко, нам зараз краще поїхати звідси, бо тут небезпечно.

— Де хлопці?

— Вони засліплені золотом і готові на все. Ходімо звідси, пані Агнешко.

— З вами хоч на край землі, Іване Карповичу. — Вона притулилися до мене і поцілувала. Вдалині ще раз пролунали постріли.

— Та ні, так далеко не треба, — запевнив я і вирвався з її обіймів. Швиденько запряг в один із возів коня. Знайшов свій браунінг, ми сіли й поїхали. Я хотів залишити пані Агнешку в Єлисаветграді й рушити до Одеси, де мене вже чекали.

Та не встигли ми проїхати й версти, як позаду почувся кінський тупіт. І коней було більше, ніж три. Тобто переслідували нас не компаньйони. Я озирнувся, спробував знайти місце, де б можна було сховатися, але навколо був плаский степ. Перезарядив браунінг. Хотів було залишити Агнешку на возі й спробувати зупинити переслідувачів, та потім побачив у світлі місяця, що їх кілька десятків і летять вони широким крилом від якого не втекти. Впізнав паралатівських мужиків. Спробував їх налякати пострілом у повітря, але не налякав. Мужики несподівано вихопили луки — справжні луки! — й вистрелили. Ціла хмар стріл полетіла в нас. Аби хотіли поцілити, поцілили б, але стріли пролетіли повз. Я кілька разів вистрелив, але переслідувачі навіть не думали відступати. Ще залп. Стріли вже свистіли зовсім поруч. Якби я був сам, я б спробував дати бій, але Агнешка... Її життям я ризикувати не схотів.

— Тпру-у-у-у! — Я зупинив віз і підняв руки.

— Що з нами буде, Іване Карповичу? — спитала Агнешка і притиснулася до мене.

— Не знаю.

— З вами мені нічого не страшно! — прошепотіла вона і поцілувала мене. Тут уже я розізлився, бо розумів, що схопили мене паралатівські мужики не для того, щоб автограф узяти. А дівчина своє торочила. — Кохання перемагає страх, Іване Карповичу!

— Тьху! — роздратовано сказав я. Тут уже й підскочили пастухи. — Дівчину відпустіть, — попросив їх, але вони не слухали, зв’язали і мене і її, кинули у віз і повезли кудись. Розмовляли між собою якоюсь дивною мовою, якої я не розумів.

Дивився, куди везуть, намагався зрозуміти, нащо схопили. З першим усе вирішилося швидко. Везли мене до табору під паралатівською могилою. Коли привезли, побачив я там тіла компаньйонів. Усіх чотирьох. Ілля й Кшиштоф мертві були, а Борис і Отто доходили, всі скривавлені. І поранили їх не паралатівські мужики, озброєні луками.

— Один одного перестріляли, дурні такі, — почув я голос Лісімаха. Він сидів на землі, теж зв’язаний. — Погналися за Іллею, бо думали, що той зі скарбами втече. Ілля почув погоню і став відстрілюватися. Поранив Отто, сам загинув, Борис із Кшиштофом залишилися, але кожен подумав, що може ж сам скарбами заволодіти. Ще

1 ... 45 46 47 ... 236
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Одіссея найкращого сищика республіки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Одіссея найкращого сищика республіки"