Читати книгу - "Любов у спадок"

Тепер вона згадала все. Як обрізала коси овечими ножицями перш ніж сісти на коня, як потім вони мчали через гори вночі… Загін не встиг навіть дістатися до замку — їх помітили дозорці та здійняли тривогу. Зав'язалася бійка з шотландцями, вона кинулася вперед, уже нічого не тямлячи. Їй хотілося тільки бити, колоти, різати. Знищити цих мерзотників, які вбили її родину! Потім її скинули з коня, вона впала… Серце в Еріки забилося сильніше. А де ж усі інші? Де Дональд? Невже всі загинули?!

— Де мої супутники? — вигукнула вона.

Дівчина схопилася на ноги, але її відразу захитало від кволості.

— Ич, як висловлюється, — шанобливо зауважив стражник. — Відразу видно — шляхетний. Здрейфили твої супутники, мілорде. Покинули тебе й поскакали. Дякуй Богу, що нікого з наших не поклали, бо тебе відразу б повісили просто на подвір'ї замку!

Він радісно посміхнувся, дивлячись, як Еріка перемінилася на обличчі.

— Та ти їж, їж, не лякайся, — миролюбно запропонував стражник. — Зараз взагалі ніколи з тобою панькатися, так старий Колін і сказав. Свято в нього, бачиш. Доньку заміж віддає. Ось відгуляють, то й почнуть з’ясовувати, хто ти й чого сюди поліз. А поки їж, сили набирайся. Ет, і принесло ж тебе, дурня, саме зараз! Тепер мені через тебе тут стирчати доводиться, коли міг би спокійно сидіти нагорі з хлопцями, пити ель…

Робін мрійливо закотив очі й зітхнув. Стражник зручніше примостився на кам’яному виступі перед заґратованим віконцем і заходився смачно сьорбати юшку з принесеної служницею миски.

Еріка раптом відчула, що немислимо, по-звірячому голодна. Промайнула думка гордо відмовитися від їжі, яку негайно було нею і відкинуто. Вона жадібно схопила миску, тремтячими руками вихопила звідти шматок і запхала до рота. Господи, як же їй хочеться їсти! Вона ледь не перекинула юшку собі на коліна, поквапливо поїдаючи її.

— Та я дивлюся, вас у Англії зовсім не годують, — пожартував Робін. — Агов, як тебе кличуть, хлопче? Тут нудно, давай побалакаємо.

— Мене звуть Гілом, — пробурмотіла Еріка.

Мабуть, буде краще, якщо вона назветься ім'ям брата, подумалося їй. Нехай уже її й далі приймають за хлопця.

— А мене — Робін, — вилизуючи миску, повідомив шотландець. — То чого ти поліз сюди, га, скажи мені? Хазяїн так здивувався, коли йому сказали, що п'ятеро божевільних штурмують замок, — навіть кісткою вдавивсь — так сміявся.

Еріка відчула, як лють спалахує в ній із новою силою. Негідник! Як він сміє!

— Шкода, що кістка не застрягла в нього в горлянці назавжди! — кволо вигукнула вона, не в змозі більше стримуватися. — Ти ще смієш запитувати в мене?! Ви по-зрадницьки напали на Тейндел, убили всіх, а тепер вдаєте, що нічого не було!

Вона схопилася за пруття ґрат, з ненавистю дивлячись на шотландця. Обличчя в Робіна прибрало доволі здивованого вигляду.

— Агов, слухай-но, хлопче, може, тобі й дали по голові, але знай міру. Навіщо б це славному роду Маклейнів нападати на таких бідних сусідів? У них і взяти нема чого. Війни, чи що, давно не було? — він почухав потилицю. — Воно звичайно, давненько… Та не в тім річ. Однак старий Колін до того був заклопотаний приготуванням до весілля, що йому ніколи було думати про якихось англійців! Все-таки єдина дочка заміж іде.

— А хто ж тоді напав на нас? — збентежилася Еріка. — Ти брешеш мені! Я сама бачила плед!

— Легше, хлопче, — грізно попередив Робін. — Хоч ти й заговорюєшся, а все-таки називати себе брехуном я не дозволю. Я теж можу сказати, що бачив плед. І не один. Навкруги всі в пледах! Вкотре тобі кажу, не нападали ми ні на який замок, дідько б тебе забрав!

Знесилена Еріка впала на підлогу й нервово засміялася. Виходить, вона помилилась? А може, шотландець просто морочить її. Це могли бути й не Маклейни, а хтось інший… Поки вони вп'ятьох намагалися так нерозумно взяти приступом замок, справжній убивця вже був далеко. Зненацька страшний здогад змусив її перестати сміятися й укритися холодним потом. Усе було підлаштовано. Швидше за все, так і є. Вона дурне, самовпевнене дівчисько, яке надурили як оком змигнути! Ті, хто напав на замок Тейндел, не хотіли, щоб їх знайшли. Саме тому вбили всю її родину й усіх слуг, не пощадили навіть старих і дітей та підкинули брехливі докази злочину. Вона втупилася незрячим поглядом у простір, вражена цією думкою. Але це значить, що їй теж загрожує небезпека? І священик щось говорив про це… Тоді вона не звернула уваги на його слова, але тепер вони знову зазвучали в неї у вухах. «Тебе не знайшли, Еріко?» Виходить, її шукали! Шукали, щоб убити.

Стражник здивовано дивився на бранця, що раптово засміявся, а потім так само раптово замовк і втупився диким поглядом у стіну.

— Агов, слухай-но, може, в тебе не всі вдома? — обережно поцікавився він.

Еріка не відповіла. У її серце закралася глуха туга. Що з нею тепер буде? Раптово їй стало байдуже. Хіба не все одно, як вона загине — від меча якихось негідників, чи в петлі Маклейнів? Дівчина відчула, як на неї навалюється страшна втома. Знову розболілася голова. Не хотілось ні про що думати, тільки ось так лежати й не ворушитися…

Вона відповзла в куток і влаштувалася на соломі. Огидний запах гнилизни вдарив у ніс, але вона