Читати книгу - "Любов у спадок"

Дівчина й не помітила, як провалилася в глибокий сон.

— Ну й дідько з тобою, — флегматично зауважив стражник, бачачи, що його підопічний заснув. — Спиш? Мені ж клопоту менше.

Він потупцював біля віконця, ще раз уважно подивилася на сонного бранця. А що, коли… Робін тяжко зітхнув. Дідько б забрав цього малого! Сидів би зараз із хлопцями нагорі, як годиться. Пили б ель, горланили пісень та видивлялися на гарну наречену. Ет! Не можна, три відьми тобі в ребро! Треба стерегти цього мерзотника.

— Не буде в тому нічого лихого, якщо я вихилю кухля за здоров'я юної Енні, — сам собі сказав Робін.

Він переконався, що бранець міцно спить, дістав із щілини в стіні об’ємного міха, в якому щось булькотіло, та зручніше влаштувався на лаві. Зрештою, у нього теж буде свято!

…Друге пробудження було таке саме неприємне, як і перше. Хіба що смолоскип у камері зовсім догорів, тільки з віконця просочувалося неяскраве світло. Холодна вода натекла під солому, перетворила її на розкислу кашу. Еріка з відразою відкинула від себе смердюче гнилля. Господи, вони що тут, ніколи не змінюють устілки в'язням? Їй пригадалися слова Робіна-стражника: «Повісили б на першому ж сучку». Авжеж, напевне, тут не надто церемоняться з бранцями, а тим більше — з англійцями.

Її пересмикнуло, чи то від холоду, чи від ляку. Щоб якось зігрітися, Еріка встала й почала повільно походжати по своїй тісній камері. Шкода, що не можна змінити одяг — вона майже вся змокла. Так, глузливо додала про себе, і скупатися в кадовбі з гарячою водою! Знайшлася принцеса.

Дівчина прислухалася. Зважаючи на все, свято було в розпалі. Голоси, що долинали сюди, в льох, крізь кам'яну товщу стін звучали глухо. Еріка почала ходити по камері швидше, відчуваючи, як кров поступово доливає до задубілих рук і ніг. Затьмарення минулося, голова міркувала напрочуд ясно. Сон вочевидь був їй на користь — тепер вона почувалася краще, їй відразу схотілося вибратися звідси. Що там говорив цей Робін… У замку весілля? Тоді їй потрібно вшитися звідси якнайшвидше, поки Колін Маклейн не знайшов часу «розібратися» зі своїм бранцем. Ось тільки як?

Дівчина підійшла до ґрат і посмикала їх. Звичайно, можна було й не намагатися: пруття сиділо міцно, начебто вросло в стіни. Щоб перепиляти таке, їй знадобиться не один місяць. А вона не має часу! Від думки про те, що зроблять із нею шотландці, коли скінчиться весілля баронової дочки, в Еріки зацокотіли зуби. Треба щось терміново придумати.

— О, думай же, думай, дурна голово! — крізь зуби пробурмотіла вона. — Змогла забратися сюди, тепер зумій вибратися!

Ретельно, дюйм за дюймом, вона уважно обстежила стіни. Ніде нічого, ніякої лазівки! Міцні дубові двері, очевидно, були замкнені ззовні на засув, тож навіть якби вдалося добути ключі, це б не допомогло. Що ж їй робити? Від безвиході Еріка спробувала простромити голову між пруттям ґрат, але в неї, хвалити Бога, нічого не вийшло. Зате вона змогла розгледіти, що діялося в коридорі. Там на лаві солодко спав Робін, ніжно обіймаючи списа та прихиляючись спиною до стіни. Перед ним стояли порожня миска й кухоль, а поруч сумно валявся здутий міх із-під вина. Видно, бравий страж усе-таки здійснив свою мрію та напився, хоч і на самоті. Запах браги привільно розливався коридором, перебиваючи сморід підземелля. Правильно, чого цьому шотландцеві боятися — бранець замкнений надійно, не втече.

Так, невесело. Еріка розчаровано відкинулася назад. Залишалось тільки чекати… Може, Дональд встигне зібрати підмогу й повернеться, щоб виручити її? Вона прикинула час, потрібний, щоб дістатися до Беверлі й назад, і зітхнула. Ні, вони не встигнуть. Відчай знову почав опановувати її. Цікаво, нагорі день чи ніч? І скільки часу вона пробула в нестямі? Може, гості вже роз'їжджаються й незабаром сюди з'явиться сам Колін Маклейн, щоб віддати наказ підняти її на дротики…

Раптом їй почулося якесь тихе шарудіння в коридорі. Еріка напружила слух. Так і є! Хтось тихенько відмикав зовнішні двері. Серце в дівчини скажено забилося. Хто це може бути? Навряд чи хазяїн замку навшпиньки скрадатиметься до ув’язненого… Намагаючись рухатися тихо, вона підійшла до віконця й мало не відсахнулася, коли побачила в ньому лукаву пичку тієї самої служниці, котра приносила їм обід. Щоправда, тепер дівчисько змінило свій дурнуватий ковпак на ще дурніший чепець і розчесало волосся.

— Привіт, красунчику, — прошепотіла вона й дурнувато захихотіла.

Еріка ледве стрималася, щоб не послати її подалі. Ото дурепа! Це ж треба, заграє з нею, начебто вона прекрасний лицар в ув'язненні! Теж мені, леді Гвіневера…

Дівка тим часом солодко посміхнулася й по-змовницьки прошепотіла:

— Ось, поки Робін спить, я прийшла тебе провідати. У замку всі перепилися, то я й вирішила: а спущусь-но сюди, подивлюся, як ти тут. Принесла тобі смачненького. От…

Вона полізла за пазуху й вийняла просто звідтіля трішки об'їдену курячу ногу. Але побачила, що співрозмовник застиг стовпом, глянула очікувально та підморгнула. Еріка болісно ковтнула та нарешті знайшла в собі сили посміхнутися у відповідь.

Вона прийняла подарунок, узялася жувати тверде м’ясо, намагаючись не дивитися на служницю. І раптом у її мозку блискавкою спалахнув здогад. Це її єдиний шанс! У Еріки почав складатися божевільний план. Так, звичайно, це жахливо нерозумно, але чому б і ні? Ця дурепа хоче романтики, а їй треба якось вибратися з льоху. То чому б не з допомогою дурненької служниці?

— Від усього серця дякую вам, прекрасна леді, — намагаючись говорити низьким голосом, сказала Еріка.

Очевидно, такі слова викликали в дівки цілковитий захват. Вона здивовано закліпала своїми