Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Моє сторіччя 📚 - Українською

Читати книгу - "Моє сторіччя"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Моє сторіччя" автора Гюнтер Грасс. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 45 46 47 ... 107
Перейти на сторінку:
я став по-справжньому популярним — через хіт «Ми всі народжені в Тризонії», бо кьольнські пацани не дозволять, щоб їм просто так хтось щось забороняв.

Ну і чорт із ними, з руїнами, ми прикрасили себе тим, що ще мали: червоні мундири, пузаті дядьки, навіть кілька інвалідів із гвардії принца — ми тоді стартували від міських воріт Ганентор.

А ось у сорок дев’ятому вперше все вже було як треба, зі справжньою «королівською трійцею» — Король, Селянин та Дівчина, і тоді ми власними руками почали вичищати сміття із концертного залу Ґюрценіх. Це мало бути символічне дійство, бо ж у Ґюрценіху завжди відбувалося все найкраще.

Лише через рік нам дали офіційний дозвіл. Це був ювілей, бо ж стародавні римляни заснували наше місто, яке назвали Колоніа, у п’ятдесятому році. Нашим девізом стало: «Кьольн, яким він став з 1900-го». Шкода, що не я придумав слова для карнавального шлягеру, і шкода, що їх не придумав жоден із нас, професіоналів, не Юпп Шльоссер і не Юпп Шмітц, — ні, це був такий собі Вальтер Штайн, якому, як я вже казав, під час гоління спав на думку куплет: «Хто б за все це заплатив, хто б нам грошей відвалив?» Що й казати, воно потрапило в самісіньке яблучко: «А хто-хто у нас багатий, а хто нам за все заплатить?..» А розкручував цю пісню один тип із радіо, Фельц. І це було суцільне шахрайство, бо Штайн і Фельц — це насправді одна людина. Цілковита підстава, як воно в Кьольні й водиться, — але пісня звучала на кожному кроці, бо цей Штайн і Фельц упіймали, так би мовити, хвилю. Після грошової реформи в усіх були порожні кишені, ну а в простого люду — тим більше. Але наш Принц Карнавал, Петер III, той завжди був грошовитий, що й казати, — як-не-як оптовий продаж картоплі! А наш Селянин мав свою фірму з виготовлення мармурових виробів у Еренфельді. Наша Діва Вільгельміна теж не бідувала: за статутом її мав грати чоловік, і це був ювелір, що робив золоті прикраси. Ця трійця так і сипала довкола себе грошима, коли в павільйоні на ринку почався жіночий карнавал із базарними перекупками…

Та я хотів розказати про карнавальну процесію в Розенмонтаґ[32]. Ішов дощ. Але все одно зібралося більше мільйона людей, навіть із Голландії та Бельгії. Окупанти, і ті взяли участь, бо ж дійство було офіційно дозволене. Усе відбулося майже так, як колись, якщо забути, що місто геть розбомблене, — але саме це впадало в очі й виглядало дуже страшно. То був історичний карнавал, зі стародавніми германцями і древніми римлянами. Усе почалося з убіїв, від яких походять кьольнці. Ну а потім ноги самі пішли в танок — закрутилася маркітантка Маріхен, музика тут і там. І купа колісниць, штук п’ятдесят, не менше. І якщо рік тому девізом було: «Ми знову тут і робимо, що можемо» — а могли ми й справді не дуже багато, — то тепер із колісниць сипалися на землю карамельки, для реальних пацанів та пузатих дядьків — мало не двадцять п’ять центнерів карамельок! А за нами їздив фонтан на колесах, який вилив на усіх кілька тисяч літрів справжньої колонської води марки «4711». Під це добре співалося: «Хто б за все це заплатив…» Цей шлягер протримався довго. Але загалом Розенмонтаґ із політикою — попри те що за нами стежили окупанти — не мав нічого спільного. Звертали на себе увагу хіба що дві маски, які з’явилися не відразу й ходили тісно, пліч-о-пліч. Ці маски навіть цілувалися й танцювали удвох. Вони виглядали, так би мовити, єдиним серцем і душею, і це було трохи гидко й навіть підло, бо одна з масок була дуже схожа на старого Аденауера, а інша — на Ульбріхта, того самого, з гострою борідкою. Люди, ясна річ, сміялися з хитрого Індіанського вождя та Сибірської кози. Та це було єдине, що мало сякий-такий стосунок до загальнонімецьких тем під час процесії в Розенмонтаґ. Звісно, всі були проти Аденауера, його ніколи не любили й кьольнські пацани, бо він ще до війни був тут обербургомістром і щось там казав проти карнавалу. А за свого канцлерства взагалі хотів заборонити карнавал. І то назавжди.

1951

Шановні панове з фірми «Фольксваґен»!

Я змушена знову поскаржитися, бо ми так і не отримали від вас жодної відповіді. Це тому, що доля хотіла, аби наші домівки випадково опинилися в Німецькій Демократичній Республіці? Та ще й біля самого Марієнборна, зовсім близько від кордону, який ми не можемо перетинати відколи тут, на наше нещастя, звели Стіну.

Це дуже непорядно з вашого боку — не відповідати нам! Мій чоловік працював у вас від самого початку, а я прийшла трохи згодом. Уже в тридцять восьмому він вивчився на інструментальника для «Фольксваґена», у Брауншвайзі. Потім став зварювальником, а коли війна скінчилася, допомагав розбирати завали, бо півміста було розбомблено. Згодом, коли директором став пан Нордгофф і знову почалися монтажні роботи, мого чоловіка навіть призначили контролером у відділі спостереження за якістю, а крім того, він входив до виробничої ради. Я додаю фото, що підтвердить вам мої слова, — він був серед тих, хто на власні очі бачив,

1 ... 45 46 47 ... 107
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Моє сторіччя», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Моє сторіччя"