Читати книгу - "Сонячна магія"

Бобрик розповів, хоча й не був упевнений, що його зрозуміють:

— То ось тепер я гадаю, не варто її кликати сюди. Як же ви збираєтеся плисти без щогли й вітрил?

У нього спочатку запитали, що таке щогла й вітрило, а далі Дебелий пояснив, що вони купили корабель у одного літнього чаклуна, й корабель цей вітрил не потребує, тому що плаває на чаклунстві.

— А, ну тоді інша справа! — зрадів Бобрик. — Можна мені помахати шаблею?

Не чекаючи відповіді, він вихопив у Дебелого шаблю, хвацько змахнув нею та опустив на поруччя. Пролунав дивний глухий звук, і вздовж леза побігла вузька тріщина.

— Ой! Вона ж дерев’яна… — з докором поглянув на капітана Бобрик, повертаючи зламану «зброю», — срібляста фарба, так?

— Точно, — Дебелий розглядав бутафорський клинок, — тепер смолою склеювати доведеться. Цінний реквізит… Ну, та менше з тим! Ми тут усе думали про слова твоєї приятельки. Вона щось таке торочила про океанську хворобу… Ми обговорили це й вирішили, що нас вона не здолає.

— Авжеж, я, приміром, ніколи її не боявся, — Бобрик вказав на трубу Дебелого. — Це теж реквізит?

— Ні, натуральна, — похвалився той. — Дісталася на додаток від чаклуна, що був власником «Бабетти». Тільки ніхто не знає, як нею користуватися.

— Я знаю. Можна? — Бобрик узяв трубу й уважно оглянув її. — Звичайний пристрій… — поважно мовив він, повертаючи щось на трубі та підносячи її кінець до обличчя. — Засновано на принципі збільшення… — повільно повів трубою, намагаючись визначити, що відбувається на пристані.

Біля насипу об’єктив спіймав присадкувату будівлю складу, біля якого ледь помітно рухалися тіні Боя і Кукси. Хлопчисько перевів трубу далі й зненацька наткнувся поглядом на непорушну постать із піднятими руками. Бобрик ледь підгвинтив лінзу, налаштовуючи різкість. І побачив іншу лінзу, що раптом зблиснула в світлі вогнища, і величезне око, що втупилося просто йому в обличчя.

— Чаклун! — труба здригнулася в Бобриковій руці.

На пристані Мармадук, що вже залишив корабель, де команда капітана Харона закінчувала приготування до відплиття, опустив трубу й віддав якийсь наказ Амору Купадору, що стояв поруч. Той передав одному зі сніжняків, який зробив крок уперед, глибоко зітхнув…

Ліліпути, що ходили колом у танку, попадали горілиць, коли крижаний їжак з вереском вгризся в саму середину розжареної грубки. Вона перекинулася, здійнявся стовп тріскучих іскор, палубу огорнули клуби густої пари, крізь яку жовтогарячими плямами замерехтіли вогні смолоскипів. Дебелий повалився на Бобрика, той — на Здорованя. Вітер швидко розносив пару. Хлопчисько вибрався з-під капітана й побачив ліліпутів, які лежали навколо в мальовничому безладі.

— А-а-а! — закричав він від захвату. — Це просто… просто… чудово!

Багаття не зникло, але застигло, як на малюнку. Язички вогню, тепер уже ніжного молочно-білого кольору, стали схожі на пелюстки якоїсь дивовижної квітки з напіврозкритим пуп’янком. Палаючі дрова перетворились на бурульки, купа жарин, укритих льодом, ще жевріла, крізь кришталеву крижану кірку просочувалося ніжно-малинове мерехтіння.

Ліліпути поволі підводилися. На пристані Амор Купадор віддав ще один наказ. Із трьох боків озброєні духовими трубками снігові люди почали наближатися до насипу.

Кукса, полишена Бобриком біля порохового складу, вже встигла розтерти коліно, й воно тепер майже не боліло. Дівчинка звелася навшпиньки, щоб подивитися, що відбувається на пристані. Було відразу зрозуміло, що Бобрика й ліліпутів атакуватимуть, але цієї миті ситуація здавалася вже критичною. Акса зібралася мчати їм на поміч, але останньої миті передумала — надто багато сніжняків встигла нарахувати. У розпачі вона озирнулася на страуса. Той безневинно витріщав очі, й Кукса не стрималася — в задумі погладила його рудий чубчик.

А Бобрик на палубі «Бабетти» намагався залагодити ситуацію:

— Дебелий, хто з вас уміє керувати кораблем?

— Теоретично — всі, — відгукнувся той, — нам продавець показував.

— А практично?

Капітан знизав плечима.

— Ну, начебто Жердина найкраще на цьому знається. Він у нашому театрі був механіком, займався зміною декорацій.

— Ясно. Тоді пошли його в рубку, нехай спробує. А ми приготуємося до оборони.

Ліліпути розібрали порохову зброю та вишикувалися в ряд. У кожного в руках була або важка пищаль, або аркебуза чи великий пороховий пістолет.

— Ці-ільсь! — скомандував Здоровань.

Усі припали на одне коліно й навели свої музейні експонати на пристань. Бобрик стояв осторонь, біля огорожі борту, кидаючи стурбовані погляди то на сніжняків, які перебігали від укриття до укриття й поступово збиралися до насипу, то на ліліпутів. Їхня зброя була підозріло розмаїтою — Бобрик устиг побачити, крім пищалей, мушкетів, аркебуз і величезних пістолів дивовижної конструкції, дещо цілком фантастичне й незнайоме. Сам Здоровань, чия трикутна шапка раз у раз затуляла йому очі, гепнувся на палубу перед небаченим пристроєм, з