Читати книгу - "Байки проти ночі"

Але найцікавіше полягало в тому, що цей уявний приїзд батька з матір’ю прогнав Блідого Незнайомця.

У вітальні Макс про всяк випадок роззирнувся. Одним боязким поглядом він удостоїв килим. Гидкого типа (щось підказувало, що він не просто гидкий, а й дуже небезпечний) з очима-дірами й білястими пальцями без нігтів не було, але він обіцяв повернутися. Макс не помітив нічого підозрілого на килимі, хоча це зовсім не означало, що Блідий не може з’явитися наступного разу іншим шляхом.

Батьки зникли, але їхні напіврозпаковані сумки стояли на місці. Макс майже не здивувався цьому маленькому парадоксу й згадав, як батько говорив про якийсь подарунок для нього. З цікавості він перебрав вміст другої сумки, нічого подібного на обіцяний презент не знайшов і взявся до третьої.

Це виявилося саме в ній, майже на самому дні. Маленька коробочка, обтягнута перламутровою подарунковою стрічкою з красивим бантом у вигляді квітки. Макс розпакував коробку й витягнув з неї якусь безбожно зім’яту штучку яскраво-червоного кольору, що нагадувала чи то ковпак блазня, чи то ще чортзна-що. Поперек неї великими чорними літерами було написано ШУМЕН.

Хай як дивно, але ця річ здалася йому знайомою.

Макс напружив пам’ять. Ну так, звичайно. У нього був такий самий ковпак минулої ночі уві сні, коли з шафи вийшов Батут, щоб показати йому фокус.

Коли Макс озирнувся, тримаючи в руці дивний ковпак, дорожні сумки батьків зникли. Він кинув цю річ на крісло й вирішив зателефонувати Миронові. Була вже половина десятої, можливо, той повернувся додому. Провести наступну ніч самому зовсім не хотілося. Макс не міг постійно бути напоготові, залишаючись бадьорим. Питання в тому, яку загрозу несуть його сни. І не тільки.

Він згадав давно прочитане фантастичне оповідання, у якому на невідому планету висадилася експедиція, й майже всі члени екіпажу загинули, бо місцева атмосфера якось могла матеріалізовувати їхні дитячі жахи. Щоправда, ні хлопців на зразок Фреді Крюгера, ні привидів Макс, якщо йому не зраджувала пам’ять, ніколи не боявся (ті славні хлопці називалися інакше, їх образ вицвів і розсипався порохом багато років тому). Але хтозна, що тепер блукало заплутаними коридорами його підсвідомості у пошуках цих вічнозамкнених, але недавно відчинених Дверей. Можливо, Блідий Незнайомець був лише першим, кому їх вдалося знайти й переступити поріг.

Звичайно, ще невідомо, чим би допомогла йому присутність Мирона, — цілком імовірно, що нічим. Але провести темну пору доби поряд зі старим товаришем було б значно спокійніше.

Макс набрав номер.

— Ми тільки-но повернулися, — сказав Мирон. — Ти багато втратив, старий. Риболовля була чудова. Батько дуже шкодував, що ти не поїхав з нами. Тільки ось… — він засміявся. — На зворотному шляху ми пробили колесо, довелося серйозно помурдохатися.

— Може, наступного разу.

— Обіцяєш?

— Постараюся.

«Я справді розмовляю з ним чи мені це тільки здається?» — думав Макс.

Він пригадав епізод, коли домомучителька, доведена до божевілля найкращим у світі психіатром Карлсоном, намагалася кудись зателефонувати, використовуючи душ замість слухавки.

Макс спробував не поглиблювати ці сумніви й запропонував Миронові переночувати в нього. Він поки не вирішив, чи посвячуватиме його в свої сьогоднішні нещастя. Не тому, що Мирон не заслуговував довіри, — Максу спершу хотілося в усьому розібратися самому.

— Вибач, старий, але мені зараз зовсім не хочеться плентатися в таку далечінь, — відповів той.

— Шкода, я б почастував тебе пивом, — збрехав Макс: пиво в нього скінчилося ще вчора. Але якби Мирон погодився, він збігав би в магазин до його приїзду.

— Серйозно? Пивом, значить… Над цим варто подумати, — Мирон помовчав дві секунди. — Ні, старий, давай краще завтра. Я скажено втомився. Хоча… чому б тобі зараз не приїхати до мене самому?

— Можна, — сказав Макс, зважуючи цю думку. Виходити на вулицю йому не хотілося, тим паче пізно ввечері, але, можливо, справді варто спробувати.

— До речі, пива в мене свого вистачає, — додав Мирон і поклав трубку.

До вечора на вулиці могло похолоднішати, тому Макс натягнув поверх футболки легкий светр. Праве коліно ще трохи боліло, але ходити він міг уже майже не кульгаючи. Проте перед виходом Макс задер праву штанину, щоб змастити коліно маззю арніки. Синець устиг розцвісти всіма відтінками темної квіткової гами. Дивлячись на нього, Макс навіть скривився.

Він поставив баночку з арнікою на полицю з аптечкою і почув високий вібруючий дзенькіт зі спальні батьків. Наче якийсь тонкоголосий дзвін усе лунав і лунав…

Як з’ясувалося, цей звук виходив із порцелянової вази на тумбочці біля ліжка, в яку мама любила ставити польові квіти. Зараз вона видувала зростаючу каламутну бульбашку, що повільно набувала обрисів людської голови.

Коли на голові намітилися знайомі очі-діри, Макс кинувся навтьоки.