Читати книгу - "Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України"

ГК, а також в ст. 12 і 54 ГПК [31]. Цивільний кодекс прямо не передбачає можливості звернення з позовом про визнання незаконними та скасування актів інших суб'єктів (крім державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування). Проте вимоги про визнання незаконними та скасування актів таких суб'єктів можуть розглядатись судами на підставі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод [7]. За наявності підстав такі вимоги підлягають задоволенню. Встановлені окремі спеціальні правила про можливість оскарження в суді актів, не передбачених ст. 21 ЦК (наприклад, ч. 2 ст. 128 ЦК дає учасникові повного товариства право оскаржити до суду рішення про виключення зі складу учасників повного товариства).

2. Слід також враховувати, що частина друга ст. 55 Конституції України гарантує кожному право на оскарження в суді не тільки рішень, а і дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

3. Потребує, однак, задовільної відповіді питання про те, як діяльність (бездіяльність) органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування у публічно-правовій сфері стає юридичним фактом, що призводить до виникнення цивільно-правових відносин і можливості захищати права, що існують у цих відносинах. Відповідь має бути такою. Публічно-правові відносини мають чітко встановлені зміст і межі, що визначаються законом. Порушення своїх обов'язків у цих правовідносинах підлеглою стороною тягне виникнення у цієї сторони додаткових обов'язків, що не виходять за межі таких правовідносин. Вихід владної сторони за межі її повноважень у цих правовідносинах означає порушення прав підлеглої сторони. Лише інколи встановлюються правила, відповідно до яких підлегла сторона має можливість захищатись в межах публічно-правових відносин. За відсутності таких спеціальних правил підлегла сторона вправі розглядати орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування як звичайного порушника його цивільних прав. Якщо таке порушення буде доведене в суді, останній захищає право підпорядкованої сторони у спосіб, що визначений ст. 21 ЦК та відповідними нормами права адміністративного судочинства.

4. У порядку захисту цивільного права суд може визнати протиправним і нечинним будь-який нормативно-правовий акт, визнати протиправним і скасувати будь-який індивідуальним акт. Це твердження відповідає частині другій ст. 55 Конституції [1], згідно з якою кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, а також п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС [45]. Але не можуть оспорюватися в суді закони, акти Президента України, Кабінету Міністрів та Верховної Ради Автономної Республіки Крим (вони можуть бути визнані неконституційними тільки Конституційним Судом за зверненням Президента, відповідної кількості народних депутатів, Верховного Суду, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини та Верховної Ради Автономної Республіки Крим), а також рішення (постанови, вироки, ухвали) судів, які оскаржуються в порядку, встановленому відповідним процесуальним законом (ч. 2 ст. 17 КАС; ст. 13 Закону «Про Конституційний Суд України» [104]).

5. Визнання акта протиправним можливе за умови, що він суперечить актам цивільного законодавства. Це означає, що порушення відповідним актом цивільного права особи є достатнім для визнання його протиправним та визнання нечинним (скасування), оскільки порушення цивільного права особи одночасно приводить акт в суперечність з актами цивільного законодавства, на яких це право ґрунтується безпосередньо або зрештою. Слід звернути увагу на те, що найбільш поширеним способом видання актів, що суперечать законодавству, є видання їх з порушенням компетенції відповідного органу. Такі акти суперечать у першу чергу актам адміністративного законодавства. Оскільки такі акти завжди є правовими, вони встановлюють юридичні права і обов'язки. Якщо це — цивільні права та обов'язки, що не передбачені актами цивільного законодавства, то при цьому виникає суперечність між актом, що виданий за межами компетенції відповідного органу, і актом законодавства, що регулює відповідні цивільні відносини. Невідповідність такого акта цивільному законодавству і є підставою для визнання його протиправним і нечинним або про визнання його протиправним і скасування.

6. В окремих випадках функції, що уже за назвою є державними, виконують інші органи або посадові особи. Так, комунальні підприємства — бюро технічної інвентаризації — здійснюють реєстрацію прав на нерухоме майно (п. 4 постанови Кабінету Міністрів «Про заходи щодо створення Єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру» [264]). Реєстрація торговельних суден у Державному Судновому реєстрі України здійснюється виключно капітанами морських портів (п. 11 Порядку ведення Державного суднового реєстру України та Суднової книги України [287]), які разом з очолюваною ними інспекцією портового нагляду входять до складу відповідних морських портів. Фізичні та юридичні особи мають право оспорювати акти зазначених суб'єктів, оскільки відповідні акти приймаються на виконання делегованих повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС).

7. На вимоги про визнання протиправними та нечинними або протиправними та скасування правових актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування не може поширюватись загальна позовна давність, встановлена Цивільним кодексом, оскільки в таких випадках підлягає застосуванню річний строк, встановлений для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи (ч. 2 ст. 99 КАС). Цей же строк застосовується до вимог про визнання протиправними дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, в тому числі дій чи бездіяльності, пов'язаних з виконанням делегованих повноважень. Як виняток із цього загального правила п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК встановлює, що позовна давність не поширюється на вимоги власників або інших осіб про визнання незаконними правових актів зазначених органів, якими порушено право власності або інше речове право. Це спеціальне правило зберегло чинність і після введення в дію Кодексу адміністративного судочинства. Хоч цей Кодекс і не допускає застосування законодавчих положень, які йому не відповідають, але ж річний строк для звернення до адміністративного суду застосовується, якщо не встановлено інше (ч. 3 ст. 99 КАС). Інше як раз і встановлено п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК.

Стаття 22. Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди

1. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх