Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » "Людина без нервів" 📚 - Українською

Читати книгу - ""Людина без нервів""

194
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою ""Людина без нервів"" автора Юрій В'ячеславович Сотник. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 45 46 47 ... 53
Перейти на сторінку:
їх відчинив: він стежив у щілинку за натовпом читачів. Редактор стояв позаду нього і, як видно, прислухався до голосів у коридорі.

— Кирку! — крикнув я. — Ой, здорово! Поздоровляю!

Художник так і засяяв від задоволення, а редактор лишився серйозним. Вони взагалі дуже різні люди: Валерко — довготелесий, рудочубий і веселий, а Кирко — маленький, досить огрядний, він завжди має серйозний вигляд, навіть коли жартує.

— Діє? — спитав він коротко.

— Ще й як діє! Мишка Огурцова вже «істориком» дражнять, вірші про Прибилова напам'ять повивчали. А головне, знаєш, з чого дивуються: «Як це вони Мишка Артамоиова не побоялися протягти? Адже він, мовляв, Замятіна тепер напевно відлупцює. Валерка не зачепить — Валерко здоровий, а Замятіна — як пити дати!»

— Нехай спробує, — сказав художник.

— Що ж! Може, і відлупцює, — спокійно відповів редактор. — Сатирики завжди наживають багато ворогів.

— Ага! Я так хлопцям і сказав: «Саме те і цінне, — кажу, — що незважаючи на осіб. Будь ти хоч Артамонов, а хоч хто». Так, Кирку?

Тут мені здалося, що редактор і художник трохи збентежилися. Валерко сказав «гм», відійшов до стола і почав розмальовувати заголовок для-другого номера газети, а Кирило дивився на мене спідлоба, насупившись.

— Розумієш, Семене, я мушу тебе попередити… — заговорив він, помовчавши. — Хоч це й редакційна таємниця, та оскільки ти мій друг… я… Словом, ми тебе на наступний номер запланували.

Я спершу нічого не второпав:

— Як? Куди запланували?

— У фейлетон, — сказав Кирко. — На тему про базікання у класі.

— Ловко! Ти… ти це серйозно, Кириле?

— Такими речами не жартують.

— Виходить… виходить, свого друга протягуватимете, Кириле Івановичу?

— Ти якийсь дивний, Семене! Не можу ж я інших базік протягувати, а тебе ні.

— А дуже треба тобі взагалі базік протягувати! Мабуть, і без них є про що писати.

Кирко трохи розсердився:

— Знаєш, Семене… дружба дружбою, а принцип принципом. Базікання в класі — негативне явище, отже, наша сатирична газета повинна його таврувати. Тут справа в принципі.

— Гарний принцип! З друзів знущатися! Валерко раптом відкинув пензля й випростався.

— Ну, чого ти прийшов і бурчиш? — сказав він. — Давай іди звідси і не заважай працювати!

Я зрозумів, що розмовляти мені більше ні про що. Я тільки спитав:

— І карикатуру намалюєте?

Редактор кивнув:

— Авжеж. У нас усе йде з ілюстраціями.

— Гаразд, Кириле Івановичу! Дякую!.. Запам'ятаємо! — сказав я і пішов.

От до чого призводять неприємності! Писав, писав і тільки зараз пригадав, що треба вивчити формули скороченого множення. Гаразд! А може, не викличуть!


16 лютого. 7 година вечора.

Сьогодні, увійшовши до класу, я не сів на своє звичайне місце, поруч з Кирилом. Я поклав перед редактором запечатаного конверта й став походжати між партами, тримаючи за спиною портфель.

У конверті був лист. Ось що я там писав:


«Замятін!

Пропоную помінятися місцями з Пелікановим. Так вам буде зручніше робити гидоту своїм колишнім друзям. Якщо Пеліканов не поміняється, то я все одно разом з тобою не сяду. Це остаточно.

С. Ложечкіи».


Кирко прочитав листа і сказав:

— Смішно, Семене!

Я мовчки знизав плечима і ходив далі.

Тоді Кирило показав листа Валеркові. Той усміхнувся, сказав: «Це діло, це нам підходить», — і переніс свої книги на парту до редактора. Я сів на його місце, поруч з Мишком Артамоновим, — з тим самим, котрого намалювали богатирем.

Після дзвоника, перед початком уроку, до нас зайшов вожатий Ігор.

— Сподобалося «Крокодилятко»? — спитав він голосно.

— Сподобалося! — хором відповів клас.

Навіть «доктор історичних наук» Мишко Огурцов сказав: «Сподобалося». Промовчали ми з Артамоновим та Іванко Прибилов.

— Начувайтеся тепер! — сказав Ігор. — «Крокодилятко» — газета оперативна: як тільки що — за хвіст та на сонце. Зрозуміло?

— Зрозуміло! — відповів клас.

— Допомагатимемо «Крокодиляткові»? Писати в нього будемо?

— Будемо! — крикнуло відразу тридцятеро дітей.

Цілий день я намагався не звертати на Кирила ніякої уваги, а він, здається, і справді не звертав на мене уваги. На всіх перервах діти приносили йому нотатки. Він переглядав їх з вельми поважним виглядом і казав: «Гаразд! Це ми опрацюємо» або: «Не піде. Це дрібниця».

Іванко Прибилов сьогодні тричі відкривав складаного ножика, але тут же збентежено ховав його.


Того самого числа. 10 годин 30 хвилин.

Настрій паскудний. Нудно вчити уроки самому. Це, певно, з незвички.

Не знаю, може, я погарячкував і марне посварився з Кирком? Зрештою, що з того, коли він разок напише про мене в газеті? І потім, хіба він винуватий, якщо у нього обов'язок такий?

Треба вчити формули скороченого множення, але на завтра багато задано з російської. Доведеться з формулами зачекати.


17 лютого.

Ні, Кириле Замятін, ніколи-ніколи Семен Ложечкін більше не обізветься до тебе ані словом!

Вони намалювали чотирьох сорок з роззявленими дзьобами, що сидять на спинці парти, а поряд зобразили чотирьох: риб, які стоять на хвостах біля дошки, понуро звісивши голови. Під цим безглуздим малюнком вони написали:


«Угадай

Сидячи за партою, ми — балакучі сороки. Стоячи біля дошки, ми — німі риби. Хто ми?

Відповідь: Артамонов, Ложечкін, Тараскін, Бодров».


І в той самий час, коли десятки дітей реготали наді мною, десятки інших хлопчиків витягували з піонерської кімнати

1 ... 45 46 47 ... 53
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «"Людина без нервів"», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги ""Людина без нервів""