Читати книгу - "Одіссея капітана Блада"

Він кинув мотузок одному з негрів, який зразу ж обкрутив його навколо голови юнака. Потім між мотузком і черепом встромив невеликий кусок металу, круглий і виточений, як чубук люльки. Приготувавшись, негр виряченими очима втупився в капітана, чекаючи сигналу, щоб розпочати тортури.

А Левасер розглядав свою жертву. Він помітив, що нерви юнака напружені, проте тримається він мужньо. Змучене обличчя хлопця набрало свинцево-блідого відтінку, на лобі, якраз під мотузком, виступили краплини поту.

Мадемуазель д'Ожерон зойкнула і хотіла підвестись, але охоронці затримали її, і вона, застогнавши, безсило опустилася на пісок.

— Опам'ятайся, кажу, пожалій себе і свою сестру, — промовив капітан. — Що, власне, являє собою сума, яку я назвав? Для твого багатого батька це ж дрібничка. Повторюю ще раз: я надто скромний. Але оскільки вже сказано — двадцять тисяч песо, то хай так і залишається.

Раптом над головами в них почулося чиєсь питання:

— 3 вашого дозволу, я хотів би знати, за що ви призначили двадцять тисяч песо? — Сказано це було ламаною французькою мовою, але приємним і рішучим голосом, у якому, здавалось, вчувалися нотки тієї злої іронії, якою завжди хизувався Левасер.

І Левасер і його офіцери здивовано озирнулися.

На гребені дюни на фоні темно-синього неба чітко окреслювалась висока худорлява постать в елегантному камзолі, розшитому срібними галунами. Над широкими крисами капелюха, що прикривав смагляве обличчя капітана Блада, яскравою плямою виділявся темно-червоний плюмаж із страусового пір'я.

Вилаявшись від подиву, Левасер підвівся з бочки. А він же думав, що капітан Блад, якщо йому взагалі пощастило витримати вчорашню бурю, уже далеко за горизонтом.

Швидко зсунувшись по сипучому піску, в якому по литки загрузали його чоботи з м'якої шкіри іспанської вичинки, капітан Блад опинився на березі. Його супроводили Волверстон і ще чоловік дванадцять з команди «Арабелли». Підійшовши до приголомшеної групи людей, Блад граціозно зняв капелюха і низько вклонився дівчині; після чого повернувся до Левасера.

— Доброго ранку, капітане! — сказав він, починаючи пояснювати причини своєї несподіваної появи. — Вчорашня буря примусила нас повернутися. Нам не лишалося нічого іншого, як спустити вітрила і покластися на ласку стихії. От нас і пригнало назад. На довершення всіх нещасть на «Сант-Яго», чорти б його забрали, тріснула грот-щогла, і я був радий, коли знайшов бухточку в західній частині цього острова, за дві милі звідси. Ну, а потім ми вирішили розім'яти ноги і привітати вас… Але хто ж ці люди? — він показав на юнака та дівчину.

Каузак знизав плечима і звів очі до неба.

— Ось і маєш! — прошепотів він, звертаючись до сил небесних.

А Левасер закусив губу і змінився на лиці, але, опам'ятавшись, чемно відповів:

— Як бачите, мої бранці.

— О! Викинуті на берег учорашнім штормом, чи що?

Це було одверте глузування, і Левасер ледве стримався.

— Не зовсім так! — сказав він. — Вони були на голландському бризі.

— Щось я не пам'ятаю, щоб ви згадували про них раніше.

— А навіщо вам це знати? Вони ж мої власні в'язні…

Приватна справа. Вони — французи.

— Французи? — світлі очі капітана Блада зупинилися на Левасері, потім на в'язнях.

Нерви молодого д'Ожерона, як і раніше, були напружені до краю, але вираз жаху з обличчя зник. Втручання капітана Блада, явно несподіване і для мучителя і для його жертви, запалило в серці юнака вогник надії. Його не менш схвильована сестра, широко розкривши очі, подалась наперед.

А капітан Блад, закусивши в задумі губу, похмуро дивився на Левасера.

— Учора ви здивували мене тим, що розпочали воєнні дії проти дружніх нам голландців. А зараз виходить, що навіть ваші земляки повинні вас остерігатися.

— Хіба я не сказав, що вони… що це моя приватна справа?

— Он воно що! А як їх звати?

Рішучий, владний, трохи презирливий тон капітана Блада просто дратував Левасера. На його блідому обличчі проступили яскраво-червоні плями, а погляд став нахабним, майже погрозливим. Тимчасом за нього відповів в'язень.

— Я — Анрі д'Ожерон, а це моя сестра.

— Д'Ожерон?! — з подивом глянув на нього Блад. — Ви часом не родич мого доброго приятеля — губернатора Тортуги?

— Це мій батько.

Левасер, мов ужалений, підскочив, кленучи всіх і все на світі. А капітан Блад не знав, що й подумати.

— Сили небесні! Ви що, Левасер, зовсім з глузду з'їхали? Спочатку ви нападаєте на наших друзів — голландців, потім берете в полон французів, своїх власних земляків і, як виявляється потім, дітей губернатора Тортуги, єдиного безпечного для нас притулку в цих краях…

Задихаючись від гніву, Левасер перебив його.

— Повторюю востаннє, що це моя приватна справа! Я сам відповідатиму за це перед губернатором Тортуги.

— А двадцять тисяч песо? Це також ваша приватна справа?

— Звичайно, моя.

— Ну, знаєте, я зовсім не погоджуюся з вами. — Капітан Блад сів на бочці, на якій тільки що сидів Левасер, і спокійно вів далі: — Навіщо гаяти час! Можу вас запевнити, що я добре чув вашу пропозицію цій леді і цьому джентльменові. Можу також нагадати, що ми зв'язані договором, який не допускає двозначностей. Ви призначили їм викуп у двадцять тисяч песо. Отже, ця сума згідно з нашою домовленістю належить як вашій, так і моїй командам у тих частках, які визначені угодою. Гадаю, що ви не заперечуватимете цього. Однак найприкрішим і найнеприємнішим є те, що ви приховали від мене частину трофеїв, захоплених під час вашої останньої операції. Такі дії за нашим договором караються і, як вам відомо, досить таки