Читати книгу - "Зірка, або терористка, Марина Меднікова"

— Ви звинувачуєтесь в організації і виконанні терористичного акту — спланованого вбивства п’ятьох людей. З них троє — учні вашого класу. Слідство має потверджені дані про втягнення вами у злочинні дії Шушунової Світлани Михайлівни, лаборантки геоінституту, і Голуб Травіати Митрофанівни, прибиральниці ліцею. Це можна кваліфікувати як створення злочинної групи під вашим проводом.

Зірка слухала слідчого прокуратури. Станіслав Павлович цього разу обрав голос із безбарвних і поводився адекватно — на його боці сила і правда, а за широкими плечима — рідна країна, яка віднині може спати спокійно. Зірка шукала в собі і не знаходила ані здивування, ані розпачу, ані обурення. Ніц.

Душа її відлетіла і спроектувала звідтам, згори, картинку.

Кабінет у прокуратурі. Затісний, казенний, з заляпаними білилами вікнами. Стіл. Старий, двотумбовий, геть не пасує до євростін. Просяться офісні меблі, сіро-чорні, з місцем для комп’ютера. Стоїть сірома-стіл, встидається себе. Слідчий, забула, як його — В’ячеслав, Ярослав, щось подібне — схожий пещеною борідкою на фотомодель. Чи на смішного манірного хлопчика-дівчинку, що з балетними вихилясами по телеку погоду прогнозує. Їй би вслухатися посутньо, що той прокуроренко транслює, а завважує лише, як він хизується, дослухається кожного свого слова, милується собою у віконному віддзеркаленні. Як там Максик? Він не звик до самотності. Розмовляє з ним Олег, грається у піжмурки, міняє пісок?

Вочевидь, павза тривала довго. А що він сказав? Я вбила Катю і Лялю, Назарка, холодильщика, Валентину Валентинівну. Хто така Шушунова? Зірка сказала це вголос.

— Лаборантка з геоінституту. Вона постачала вам засіб убивства.

— Можна з нею зазнайомитись?

— Вона померла. — Її теж убила я?

— Це ще не доведено.

— А Голуб?

— Психохронік Голуб там, де й повинна бути — у психлікарні. Вона не відповідає за свої вчинки. З дієздатних і живих фігурантів залишилися тільки ви. Питання є?

— Як почуваються покалічені мною міліціянти? Я шкодую, що не вбила їх на місці.

— Це записати до протоколу? — І ще запишіть, що «Титанік» погубила теж я. Вкупі з «Челенджером».

А в спальному районі, біля обідраної шістнадцятиповерхівки юрмився люд. На восьмому поверсі двері квартири Шушунової Світлани прочинені. Сновигали міліціянти, лікарі «швидкої». А сама Шушунова Світлана висіла у ванній, залитій водою. Не висіла, а стояла навколішках на мокрій підлозі у неприродній позі. Тіло під гострим кутом підтримував пасок від нейлонового халату, прив’язаний протилежним до зашморгу кінцем за сушарку для рушників. Лікар помацав сонну артерію, випростався, вийшов. Міліціянт заходився оглядати приміщення. Шукав сліди. На сходах товклися сусіди. Ніщо так не озонує, як чуже нещастя. А чого вона воду відкрутила? Чого-чого, живе сама, коли ще знайдуть. А от сусідів позаливала, вони гвалт здійняли, її свіжою й знайшли.

— Симчич, на зустріч з адвокатом, — сказало у кормушці.

— Я ваш адвокат, — кругленький панок у золотих окулярах і костюмі від Михаїла Вороніна назвав своє ім’я. Яке знала навіть Зірка в контексті гучних справ.

— Я вас не наймала. Не маю таких статків.

— Все залагоджено.

— Ким?

— Вашими друзями. Не гаймо часу.

— Не маю таких друзів, — затялася Зірка, дивуючи з того, що не потерпала такою немодньою сидіти навпроти пещеного чоловіка, що виглядає і пахне на кілька сотень тисяч гривень.

Пан осміхнувся поблажливо, як дитині.

— Не заглиблюйтеся у несуттєве. З непорядними людьми не маю справ. Почнемо.

«Джефрі, більше нікому. Як дізнався? Як передав гроші?

Джефрі, мій Джефрі, я завинила перед тобою. Дороті таки висмикнула з лотереї щасливий квиток, а мені — дірка від бублика».

Адвокат заспокійливим професійним голосом лапідарно змалював ситуацію. З його густо приперченої юридичними термінами промови випливало, що Зірчина справа — кака, а Зірчина уперта позиція не допомагати слідству — дурість.

— Слідство має незаперечні докази. Ви офіційно мали опікунство над Голуб і договір про успадкування квартири?

— Одне, коли доглядає чужа людина, інша річ — офіційний опікун. Так мені пояснили.

— Хто?

— Юристи.

— А квартира?

— Маю власну. — І все-таки.

— Мені сказали, коли Травку заберуть у психушку, можуть відібрати і квартиру. Я хотіла гарантувати їй житло за всіх обставин.

— Це теж юристи підказали?

— Вони.

Занотував золотим стилом у записничок.

— На місці останнього злочину, тобто у кабінеті дієтсестри Король, знайшли чашку з недопитим чаєм і вашими відбитками. Є свідки, що ви разом з Король обідали там.

Отрута виявлена лише в її чашці.

— Я не обідала. Я зазирнула до неї за пігулкою від головного болю і була там хвилини зо три, не більше.

— А чашка ваша?

— Мені слідчий показував. Моя. У мене таких шість.

— Ви приходили з чашкою?

— Ні. Я цим сервізом взагалі рідко користуюся.

— Як вона могла туди потрапити? На місце злочину. Якраз перед викликом швидкої і міліції. Це — домашнє завдання для вас. Згадайте, хто до вас приходив, з ким обідали-снідали, таке інше.

Адвокат знову занотував золотим пером у записничок.

— Міліція знайшла в селі Хотянівка, на дачі у вашого, даруйте, коханця…