Читати книгу - "Зірка, або терористка, Марина Меднікова"

— А хто він вам?

— Ніхто.

— Але ж він називався вашим нареченим, про це є свідчення, і ви не заперечували? Це не я вас запитую. Це запитає прокурор. То більш, що на цій самій дачі і виявили знаряддя злочину. Обмізкуйте, з найменшими нюансами — на папірчику. Хто, де, коли, з ким, хто міг бачити, хто не міг бачити, хто таки бачив, кому сказав і далі по ходу п’єси.

Четверте. Ваш закордонний друг Джефрі Колінз…

Наполягатимете, що не друг?

— Не буду. — І правильно. Є відеосвідчення. Ваш заокеанський друг раптово хапає під пахву дочку і повертається на батьківщину.

Схоже на втечу.

— Вільна людина.

— На професійних касетах відзняті ви з Колінзом. Слів не чутно, але сурдоперекладачі визначили, що йшлося про трагедію в ліцеї, й упередженим людям може здатися, що ви звітуєте йому про виконання терористичного завдання.

Мікронна плівка позірного життя, в якому є дружба і любов, приязні сусіди, чиста білизна і пухнастий Макс, знову луснула, тріснула, відкривши безодню кривди, зради, химер. І Зірка Симчич шкереберть летить туди. А най їх усіх качка копне. Татусю, забери мене звідси. Я не хочу жити у світі, де живе така наволоч, як Олег Ткач. -… і ми маємо цих правил дотримуватися, — адвокат поставив крапку.

— Даруйте, — Зірка торкнулася немитої голові, де волосся вже не стирчало пухнастим їжачком, а прилипло до тім’я. — Даруйте, я не почула, повторіть, будь-ласка.

— Ви кепсько почуваєтеся? Можна влаштувати медичне обстеження. Це дасть нам виграш у часі.

— Я в нормі. Але, якщо треба, то чиніть, як знаєте. Маю здогад про потугу, яка стоїть за всім цим страшним сном.

Здогад для мене настільки неймовірний, що я сама собі видаюся божевільною. — Імена, паролі, явки, — адвокат знову розгорнув записника і наставив золоте стило, як списа. — Ім’я є, доказів жодних, мотивів — ні. Що ви сказали про правила гри?

— Зірко Орестівно, невігласам здається, що слідство і суд — об’єктивна реальність, як математика чи конструкція двигуна внутрішнього згоряння. А насправді, вступаючи в кожну нову справу, ми розпочинаємо, сказати б, парний танок. На кшталт танго. Від людського фактора залежить — виграють танцюристи чемпіонський титул чи ні. Один партнер робить крок уперед, другий, відповідно — крок назад, один — праворуч, другий — ліворуч. Це я — для наочності. Ми з вами маємо вцілити у потрібну мішень у потрібний час. Від сьогодні говоритимете слідству лише те, що я вам дозволю і лише тоді, коли дозволю. Хто першим прокинувся, того й капці.

— Я можу вас попросити? — зненацька запитала Зірка.

— Для того я тут — У мене залишився вдома кіт… Максиміліян. Я хвилююся. Ось телефон мого сусіда Олега Ткача…

— Я вже думав, що нічому в житті не здивуюся. Її життя — на волосинці, а вона — про кота. Жінки — марсіянки.

Загомоніло місто. Знуджені літньою спекою і відпливом читачів на моря-океани, газети протерли очі, прочистили вуха і увігнали спраглі сенсацій ікла у ласий шмат. Засідання оголошене закритим. Попри це, біля суду тирлувалися телевізійники й газетярі.

Зірку вивели з автозаку, юрма хлюпнула на неї. Схудла, зблякла, з порожніми очима, легким волоссям, що закривало вуха, Зірка не відсахнулася, ковзнула поглядом по мікрофонах, що їй зусібіч тицяли в обличчя, мовчки зачекала, доки дадуть пройти. Натовп поринув за нею. Двері зачинилися. Проте ніхто не відійшов.

Зірка вперше побачила клітку для підсудних і зрозуміла: камера попереднього ув’язнення — квітка, духмяна троянда.

Сидіти у клітці… Хіба є слова? Подивилася в зал. Першим побачила батька. Він посміхався, бгав у руці білу кепку.

Постарів, посивів, щока сіпається, іноді притримує. Вбрався у знайому сорочку. Зірка довго її вибирала, бо знала впертість неня: не визнавав яскравого, моднього. Мав свої уявлення, як має вбиратися справжній мужчина. Радше, як не має. Цю сорочку теж не вподобав. Подякував, віддав мамі, аби сховала. А зараз надів. Звідки дізнався про суд?

До залу заходили батьки померлих дітей, чоловік дієтсестри, адвокат, прокурор, іще хтось. Зірчин адвокат демонстрував уже четвертого костюма. Цього разу темносірого у вузеньку світлу смужечку. Краватка на синій бездоганній сорочці яскрава, але не надто, аби не дратувати.

Слухається справа, склад суду, заперечення, відведення, прошу тиші, бо виведу, звинувачення, захист, матеріали справи…

«Невже осінь? А ти думала, як припинилося твоє життя, то й час став».

Свідки звинувачення. Технічка тьотя Ніна Козлюк свідчить, що бачила підсудну Симчич, як та входила до кімнати дієтсестри, але чому я свідок звинувачення, я просто свідок, я не хочу винуватити пані Зірку, вона гарна людина, і що поганого, що за пігулкою пішла, ми всі ходили. Лікар «швидкої» свідчив, що Симчич давала йому хабара, аби не госпіталізував психічно хвору Голуб. Це потвердив міліціянт.

Лідія Олійник, виразно несучи перед себе живіт, свідчила, що теж допомагала по-людськи психічно хворій Голуб, а та квартиру відписала чомусь Симчич, а коли вона, Лідія, запропонувала свою допомогу у догляді за психічно хворою подругою, то Симчич збила її машиною. Зала загомоніла. У мене є докази — довідка з травмпункту.

Як бензин дешевшає, то дорожчає олія. Немає в житті повної гармонії. Але ж і повного нещастя теж. Зірка подивилася на батька. Доста. З мене і з нього на сьогодні вистачить безплатного цирку. Ласий до чужого нещастя мавпинарій тра’ розганяти. Вчитися у сильніших. Лідку ніхто б не засадовив у клітку. А дзуськи вам! Ван, ту, фрі, ен, де, труа. Підсудна Симчич зблідла, підкотила очі і поточилася на лаву, подбавши, аби виглядати естетично. Слухання припинене, справа перенесена. А ви кажете — купатись. Вода ж холодна.

На аукціоні Сотбі збираються виставити на продаж паризьку резиденцію Віндзорів. Нинішній власник колишньої маєтності членів королівської родини Мухамед аль Фаєд хоче штовхонути будиночок з усім начинням. Сорок