Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Зірка, або терористка, Марина Меднікова 📚 - Українською

Читати книгу - "Зірка, або терористка, Марина Меднікова"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Зірка, або терористка" автора Марина Меднікова. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 47 48 49 ... 56
Перейти на сторінку:
тисяч предметів поділені на три тисячі лотів. Окраса — витвори мистецтва високого й мистецтва вжиткового — про мопсів.

Мопси — статуї, мопси — картини, гобелени, килими і килимки, скатертини, порцеляна, срібні ножі. І навіть французька золота сірникова коробка — подарунок Герцогу від дружини до двадцятирічного ювілею одруження. З особистим факсиміле Герцогині: «3 червня 1957 року. Від Валіс, Трупера, Дізраеля і Дейві Крокета». Чому не перелічені були решта п’ятеро мопсів — невідомо. Може, не так повелися на прогулянці чи не того обгавкали.

З молотка також підуть нашийники й повідки — з чорної та зеленої шкіри, металеві, інкрустовані коштовним камінням, позолочені. На кожному — імена собак і Віндзорів. Не останні мистці-маляри увічнили королівських мопсів на полотні. Серед них (мистців, а не мопсів) — Зінаїда Серебрякова. А що вже казати про мейсенське прес-пап’є та ароматизовані самсонівські пляшечки у формі мопса, дрезденські мініатюри, кілька сотень маленьких подушок з вишиваними самовдоволеними собачими писками — викапані члени парламенту…

Шериф відсунув мордою газету і вмостив важезну довбешку старій на коліна — чухай за вухом. Маріванна зняла окуляри з товстими скельцями.

— Нумо, Шеро, надішлемо на Сотбі твій нашийник.

Назвемо лот просто — звичайний нашийник звичайного пса з Оболоні, якого до безтями любить хазяйка.

Шериф образився, засопів, копнув кирзовим носом.

— Вибач. Напишемо так: буденний нашийник найкращого на всьому білому світі собаки. Хоча й надто нахабного та самовпевненого. Який не хоче жерти супу, а править з баби смакіток. Наприклад, м’яса-кісточку.

— Ваф-ф-ф! — як грім за обрієм, погодився псисько.

З кутів рота побігла на коліна Маріванни цівка слини — дуже прагнув Шериф м’яса-кісточки. Ладен був продати найкращий нашийник. Укупі з честю, совістю й батьківщиною.

Маріванна викрутила візок з балкона, накинула на собайла шлейку і поїхала за ним на кухню, до холодильника.

Подав голос телефон у кімнаті.

Шериф, натхненно підвівши писка до зеніту, наминав м’ясо-кісточку і скидався на Богодара Которовича чи Олега Крису, всесвітньо відомих скрипалів. Маріванна не порушила гастрономічного інтиму приятеля і покрутила возика руками до кімнати.

— Альо. Так, це я. Не впізнаю, бо ніколи вас не чула.

У мене абсолютна пам’ять, і на голоси також. Гаразд.

Чекаю. Я прогуляю собаку і маю бути за півгодини вдома.

Відтоді, як артрит геть прип’яв її до візка Маріванна опанувала новий вид діяльності — запрягала Шерифа, сама викручувалася з квартири до ліфту і з’їжджала кількома сходинками на вулицю. Так і гуляли, попереду вимахував вухами в екстазі від прогулянки чорний собацюра, за ним їхала візком, як королева, Маріванна. Стара гукнула пса, запрягла його, прочинила двері. Шериф з радощів бив хвостом, товстелезним, як московська ковбаса, пхав довбешку під руки, повискував. Маріванна виїхала надвір. Що ж його робити? Чорні думи не полишали стару од того самого моменту, як Зірку запроторили до криміналу. Хай тому пір’я в роті повиростає, хто сказав, що Зірка, мила шляхетна Зірка, розрада і допомога, — зловмисниця!

Раптом з прочиненої кватирки першого поверху стара почула радіо. Бадьорий диктор сказав: «Королева Великої Британії Єлизавета Друга…». Маріванна заклякла. Ось воно!

Як це не здогадалася раніше! Стара непевними руками спробувала повернути візка додому. Шериф обурився — ми ж не погуляли.

Сяк-так одбувши прогулянку, Маріванна поспіхом відшукала чистого аркуша паперу, ручку, вивела:

«Шановна Єлизавето-Олександро-Маріє Георгіївно! Пише Вам проста українська жінка з Оболоні. Оболонь — район Києва, а Київ — столиця України. Нехай вам хтось розкаже, де це — Україна. Я — пенсіонерка, як і ви. Я — інвалід, пересуваюся на візку, але все по дому роблю сама, як можу.

Маю собаку, звати Шериф, бо в нього на грудях біла зірка, а сам геть чорний. Красивий розумний пес, він мене теж любить. Знаю, що ви захоплюєтеся собаками, через те порадієте і за мене.

Але я не про себе. Єлизавето Георгіївно, я все про вас думаю. Дуже побивалася, дізнавшись про смерть вашої матусі. Вона мені подобалася не тільки тому, що була мамою і бабунею нації, а й мала добру, веселу вдачу. Подібну до моєї.

Написати вам цього листа мене спонукали три причини.

По-перше, я вважаю вашу сім’ю своєю, переймаюся всіма негараздами, радію успіхам, по-друге, я занепокоєна сьогоднішнім станом Родини і хочу висловити деякі свої міркування, допомогти по-дружньому, а третє я скажу в кінці листа.

Ви у фаворі, як ніколи, хвалити Бога. Але наскільки надійне щастя дому Віндзорів? Дехто заявляє, що доки ви носите корону, сили інерції достатні для позицій монархії. А, мовляв, щойно ви покинете сей світ, бо навіть ви смертна, можливі революційні пертурбації. Вірогідно, виявитеся останньою британською королевою. Дехто закидає вам і таке: Єлизавета, мовляв, зробила хибний вибір, запозичивши в свого батька Георга девіз «монархія в небезпеці, зась змінам!». Гірко мені читати, що ви до решти присвятили себе виконанню вінценосного обов’язку і не стали дбайливою матір’ю. Тобто — цілковито протилежною Діані, царство їй небесне, яка обожнювала своїх синів. Переповідаю лише тому, що від вас можуть приховувати такі от закиди. Завжди треба знати, хто тебе огуджує.

Можна на це не зважити. А можна й замислитися. Невдалі шлюби ваших дітей навертають на думку, чи не закорінене це в дитинстві — недолюблені діти самі не вміють любити.

Непокоїть це лише тому, що становить загрозу монархії.

На решту балачок уваги можна не звертати. Прочитане, що ваше ставлення до смерті Діани залишило в старому пароплаві британської монархії пробоїни, через які вдирається вода, я залишаю без уваги і вам раджу. Бо Діана, не тим будь спом’янута, все ж не мала втішатися з Доді, ще й намірятися з ним побратися. Вона ж — мати майбутнього короля, не забуваймо про це.

Прикро, але члени королівської родини часом самі забувають про своє високе становище. Я була вражена, дізнавшись, що колись Герцог Віндзорський за 100 тисяч доларів написав до часопису статтю про весілля своєї племінниці. Герцог — світський

1 ... 47 48 49 ... 56
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зірка, або терористка, Марина Меднікова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зірка, або терористка, Марина Меднікова"