Читати книгу - "Не моя проблема, Наталия Згама"

Мені вдавалося уникати Джеймса цілий тиждень. Він особливо не шукав зі мною зустрічей, підтверджуючи цим свою байдужість. Якби йому було що сказати, він би вже поговорив зі мною. За цей час я зрозуміла, що замовлень у мене достатньо, а фотографа все немає, тому, послухавшись поради подруги, вирішила подати заявку в самому університеті через ректорат про те, що шукаю фотографа і до цього повний список вимог. На студентів я тепер покладаю особливі сподівання, адже Лукас, як один із них, став моїм фотографом. Сподіваюся, знайдеться такий другий, особливо з урахуванням того, що гроші виділяються замовниками чималі.

Я так і не наважилася зателефонувати Джанет, тому хочу зробити це зараз, коли мені ніхто не заважає, а я нікуди не поспішаю цього разу. Сестра одразу піднімає слухавку, як завжди щасливо вітаючи мене.

- Привіт, Джанет. Мені так шкода, що я дзвоню тобі рідко.

- Нічого страшного. Я ж розумію…

- Думаю, це скоро зміниться. Вибач, що раніше не сказала, але я з'їхала від Регіни, і мешкаю тепер окремо. Поки що у Ольги, а далі буде видно.

- Дійсно? Вона довела тебе, га? – понурим голосом запитує сестра. Щось у ньому мені здається новим. Може, Джанет засмучена? Я коротко розповідаю їй, як усе сталося.

- Не хвилюйся, у мене зараз все добре. Розкажи краще про те, як у тебе здоров'я?

Сестра кілька секунд мовчить, що викликає у мене нові підозри про її стан.

- Нормально. Батько сьогодні поїхав у відрядження вже вкотре.

- Джен, не переводь тему! Що трапилось?

- Я просто… загалом, я лежала у лікарні кілька днів. У мене був напад.

- Як ти зараз? – мене ніби вдарили кулаком під дих, вибивши з легень усе повітря.

Поки я збиралася з думками, моя сестра потрапила до лікарні. Зі своїми дрібними незначними турботами, я не підтримала її в потрібний момент! Навряд чи батько чи його нова дружина доглядали її...

- Мені вже краще, правда, Ем. Я не хотіла говорити, щоб ти не переживала.

- Джанет, так не можна! Розповідай мені все, адже ми сестри! Єдині, по-справжньому близькі одна одній.

Сестра схлипує в трубку, з чого я роблю висновок, що це ще не все, що вона мусить мені розповісти.

- Я не можу так більше, Ем! Девід мене просто ненавидить.

- Не кажи так, Джен! – шепочу у відповідь.

Моя душа рветься на частини від того болю, який я чую в голосі сестри.

- Це так. Я постійно сиджу в кімнаті, боячись виходити. Він лає мене, завжди всім незадоволений. А коли я потрапила до лікарні... - вона починає плакати голосніше, шморгаючи носом, а я чекаю, щоб сестра виговорилася, боячись перебивати.

- Я знепритомніла на вулиці, коли йшла на роботу. Мене забрали до лікарні, а Девід розлютився, що рахунок за лікування прийшов на його ім'я. Але я не могла на той момент сплатити таку суму, Ем. - ніби виправдовуючись, каже Джанет. - Я тобі не казала, але він змусив мене платити за продукти та житло.

Слухаю все, що мені каже Джен, потираючи скроню пальцями. Просто повірити не можу у почуте, а сестра тим часом продовжує.

- Сказав, що на мене йде надто багато грошей. Я тепер віддаю свою зарплатню йому. Але я не нахлібниця, Емілі! Мені здоров'я не дає змоги піти на другу роботу! – плаче вона далі.

- Заспокойся, люба! Ні про яку другу роботу не може бути й мови! Не плач, прошу тебе!

Гарячково роздумую, що можу для неї зробити. Давати більше грошей батькові, щоб він не діставав її – безглуздо. Йому все одно будемо мало, такий вже він чоловік. Просити Ольгу дати притулок Джанет, як мені? Вона погодилася б, але довго ми все одно так не проживемо. Мені треба шукати житло. Тільки в такому разі доведеться знову відтягнути час до операції Джанет, а ми і так її відклали.

- Я вже прийшла до тями. Все в нормі, Ем. Спасибі тобі! Це була лише хвилинна слабкість, не приймай близько до серця!

- Слухай, тобі треба приїхати до мене! Я саме пошукаю квартиру, і ми житимемо удвох. Якщо так вийшло з Регіною, то я все одно повинна шукати де зупинитися.

- Ні, я не хочу кидати тут роботу. Якщо приїду – це зруйнує всі наші плани… Скажи, Емілі, що саме змусило матір вигнати тебе? І не здумай дурити! Я відчуваю, коли ти чогось не договорюєш!

- Я не спрацювалася з новим продюсером, якого вона для мене знайшла, і Регіна розлютилася.

- Це жахливо. – зітхає сестра. – Цікаво, чому нам так не пощастило? Я знаю, що декому живеться набагато гірше, і нам гріх скаржитися, але… хотілося б дізнатися, що таке справжнє батьківське тепло.

- Так… і мені. Але не розкисай, Джен, добре?

- Звісно. Як і ти!

- Ми не договорили про твій переїзд.

- Не треба, Емілі, правда. Я просто засмутилася, але вже прийшла до тями. Я так за тобою сумую!

- Я теж! Обіцяю, що ми скоро побачимося, Джанет!

Ми з сестрою закінчуємо розмову та роз'єднуємося. Осад після бесіди залишився тривожним і болючим. Проте залишок дня я провела за домашньою роботою. На щастя, встигши закінчити до повернення Джеймса, і не зіткнувшись із ним.

Через два дні має стати відомим, чи хтось зі студентів відгукнеться на мою заявку. Якщо так – це буде здорово, а якщо ні – то я знову не знаю, що робити далі. Я не маю права втратити замовлення лише через те, що не змогла знайти фотографа! Це ж ганьба! Так багато чого досягти, і так схибити в результаті ... Залишається лише сподіватися на краще.

Коли за ці два дні під час перерви мене викликає до себе ректорат, серце вистрибує з грудей від хвилювання. В деякій мірі, моє майбутнє вирішиться буквально зараз, тому долоні пітніють від переживання, як ніколи. Будь ласка! Нехай в університеті знайдеться ще такий любитель фотографій, як Лукас!

Коли заходжу до просторого кабінету, мене зустрічає декан нашого творчого факультету. Ми вітаємося, після чого він пропонує сісти в широке крісло навпроти нього.

- І так, я радий повідомити, що на Вашу заявку відгукнулося троє людей.