Читати книгу - "Здіймається буря"

— Ти бачив, як б’ється Хмаролап? — прошепотіла Піскошторма до Вогнесерда, перестрибуючи з каменя на камінь.

— Лише наприкінці, коли він допоміг тобі прогнати Багнокігтя.

— А до того? — нявкнула Піскошторма. Її голос, хоча й тихий, звучав тепло. — Він прогнав того малого буквально за кілька ударів серця. Бідолашний смугастик був нажаханий.

— Та Сітколап, мабуть, лише почав тренуватися, — ввічливо припустив Вогнесерд, далебі не менше пишаючись новаком.

— Але ж останню повню Хмаролап провів під замком у домі Двоногів! — зауважила Піскошторма. — Він зовсім не в формі, а все ж… — вона затихла. — Я справді думаю, якщо його добре тренувати, Хмаролап стане видатним вояком.

Позаду них залунав крик малого:

— Агов! Ану ж, зізнайтеся! Я гарно себе показав?

— І якщо навчиться трошки скромності! — додала Піскошторма, але її вуса тремтіли від стримуваного сміху.

Вогнесерд не відповів. Те, що Піскошторма повірила у Хмаролапа, невимовно втішило його. Але воєвода ніяк не міг відкараскатись від думки, що його племінник так ніколи і не збагне вояцького правильника.

Вони швидко рухались лісом, який аж дзвенів пташиними піснями, повітря ж наче загусло від спокусливих запахів здобичі. Але часу спинитись на полювання не було. Вогнесерд хотів повернутись до табору. Його підганяв неспокій, тільки підсилений палючою спекою. Буря підкрадалась до них, наче велетенський кіт, готуючись стрибонути вперед і зім’яти ліс своїми могутніми лапами. Що ближче коти були до табору, то швидше мчав Вогнесерд. Під кінець на повному ходу збіг униз кручею, подумки молячись, щоб Тигрокіготь за цей час нічого не накоїв. Він пролетів папоротевим тунелем, залишивши Піскошторму і Хмаролапа далеко позаду, і, важко дихаючи, вибіг на галявину. Вогнесерд побачив, що табір виглядає достоту таким, яким він його залишив.

Кілька котів-жайворонків ніжились на осонні. Вони підвели голови і замахали хвостами, тривожно переглядаючись.

До Вогнесерда підійшов Білошторм.

— Я радий, що ви безпечно сюди дістались. Вогнесерд схилив голову.

— Пробач, що я тебе потурбував. Круколап знайшов Хмаролапа.

— Так, Яснолапка мені все розповіла, — нявкнув Білошторм.

Тим часом Піскошторма із Хмаролапом також вийшли з тунелю, і всі коти зачудовано повернули голови до білого новака.

Руда войовниця порівнялася з Вогнесердом і, вітаючись, кивнула Білоштормові. Хмаролап сів поруч із нею, обгорнувши лапки хвостом і шанобливо потупивши погляд.

Білошторм блиснув очима на новака.

— Ми думали, що ти пішов жити до Двоногів.

— Ага, — ліниво нявкнув Темносмуг із протилежного кінця галявини. Смугастий вояк лежав біля входу до кубла. — Ми так зрозуміли, що ти вирішив повернутися до життя кицюні.

Він підвівся і став побіч Білошторма. Інші коти мовчки спостерігали, навіть не кліпаючи, щоб не пропустити ні слова з відповіді Хмаролапа. Вогнесерд і сам напружився від тривоги.

Малий задер підборіддя.

— Мене вкрали Двоноги! — драматично оголосив він.

Кланом прошелестіло здивоване муркотіння. Зололап підійшов уперед і торкнувся Хмаролапового носа.

— А я їм казав, що ти не хотів іти геть! — нявкнув він.

Хмаролап кивнув.

— Я шипів, плювався і бився, але Двоноги однак мене забрали!

— Типові тобі Двоноги! — гукнула Крапохвістка від ясел.

Вогнесерд зачудовано глянув на малого. Невже Хмаролап зібрався завоювати симпатії Клану цією однобокою оповідкою?

— Щастя, що Круколап мене знайшов, — провадив новак, додавши трішки відчаю у голосі. — Він прийшов по Вогнесерда, щоб той мене визволив. Якби не Вогнесерд і Піскошторма, я би й досі сидів під замком у гнізді Двоногів із тим собакою!

— Собакою? — перелякано вискнув Плямошкур із-за поваленого дуба.

— Він сказав про собаку? — гаркнула Одноока, що лежала поруч.

— Сказав, — відповів Хмаролап. — Бігала собі гніздом, як і я!

Вогнесерд спостерігав, як очі старійшини поволі сповнюються жахом, а Зололап аж смикнув хвостом.

— Він напав на тебе? — нявкнув новак.

— Не зовсім, — зауважив Хмаролап. — Але чимало гавкав.

— Деталі своїм побратимам розповіси потім, — перебив його Вогнесерд. — Ти маєш відпочити. Віднині весь Клан знатиме, що ти навчився всього на власній шкурі, тож надалі слідуватимеш вояцькому правильнику.

— Але ж я ще не розповів про зустріч із Вітряним патрулем! — заперечив Хмаролап.

— Вітряний патруль? — Темносмуг перевів свій холодний погляд із Хмаролапа на Вогнесерда. — Це пояснює подряпину в тебе на носі, Вогнесерде. Вони вас прогнали?

Піскошторма глянула на смугастого вояка.

— Це ми їх відігнали! А Хмаролап бився, наче справжній вояк.

— Справді? — Білошторм глянув на Хмаролапа вже з певною повагою.

— Він сам побив Вітряного новака і допоміг Піскоштормі прогнати геть Багнокігтя, — втрутився Вогнесерд.

— Чудово, — Мишошубка поважно кивнула Хмаролапові. Той граційно відповів.

— То це все? — запитав Темносмуг. — Ми просто приймаємо його назад?

— Ну, — поволі промовив Білошторм, — це, звісно, вирішувати Синьозірці. Але Громовий Клан зараз потребує вояків. Як на мене, виганяти Хмаролапа в такі часи — дурість.

Темносмуг пирхнув:

— Звідки нам знати, що ця кицюня знову не втече, коли прикрутить?

— Я не кицюня. І я не тікав, — прошипів Хмаролап. — Мене вкрали!

Вогнесерд побачив, що Темносмуг роздратовано випустив кігті.

— Сумніви Темносмуга небезпідставні, — визнав він, неохоче мирячись із тим, що недовіру смугастого вояка можуть поділяти й інші коти. Для того, щоб Клан знову почав довіряти новаку, самого красномовства було далеко не досить. — Я поговорю із Синьозіркою, — нявкнув воєвода. — Білошторм має рацію. Їй вирішувати.

РОЗДІЛ 22

— Вогнесерде?

Синьозірка підвела голову, коли він зайшов. Провідниця лежала калачиком у своєму гніздечку, її хутро було скуйовджене, а очі — схвильовані. Вогнесерд подумав, чи вона вставала взагалі, відколи він востаннє її бачив.

— Хмаролап повернувся, — повідомив воєвода. Він не мав уявлення, як Синьозірка зараз реагує на будь-які новини, тож вирішив їй просто все розповісти. — Новак опинився на території Двоногів за височиною.

— І сам знайшов звідти дорогу додому? — здивовано запитала Синьозірка.

Вогнесерд похитав головою.

— Круколап його побачив і прийшов розповісти мені.

— Круколап? — очі кішки спантеличено блиснули.

— Ем… колишній новак Тигрокігтя, — невпевнено нагадав їй Вогнесерд.

— Я знаю, хто такий Круколап! — відрізала Синьозірка. — Що він робив на землях Громового Клану?

— Він прийшов розповісти мені про Хмаролапа, — повторив воєвода.

— Хмаролапа… — луною відказала провідниця, ледь схиливши голову набік. — Він повернувся? Чому?

— Він хотів назад у Клан. Двоноги забрали його силоміць.

— Тож Зореклан привів його додому, — промурмотіла Синьозірка.

— Круколап допоміг, — додав Вогнесерд.

Провідниця не зводила очей з піщаної долівки свого гнізда.

— Я думала, що Зореклан хотів, аби Хмаролап пошукав собі життя поза Кланом, — задумливо нявкнула вона. — Можливо, я помилялася. Тож Круколап тобі допоміг?

— Так. Він провів нас туди, де закрили Хмаролапа. Круколап навіть урятував нас від собак.

— Що Круколап сказав, коли ти розповів йому про зраду Тигрокігтя? — раптом запитала Синьозірка.

Це питання застало