Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Реквієм блондинкам 📚 - Українською

Читати книгу - "Реквієм блондинкам"

490
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Реквієм блондинкам" автора Джеймс Хедлі Чейз. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 45 46 47 ... 72
Перейти на сторінку:
світло — підтвердив мої найгірші побоювання. Кімнатою наче пронісся ураган. Стільці поперекидані, письмовий стіл відсунуто до стіни, килимки чомусь зібгані в кутках.

Одрі витримала неабияку битву. Безмовний та розтрощений офіс розповів власну історію. Старкі таки її дістав.

Розділ шостий

Я розрахувався з таксистом і вийшов ярдів за сто від будинку Вулфа. І подолав цю невелику відстань, тримаючись неосвітленої частини вулиці. Було вже по опівночі, тож я сподівався, що в його будинку вже всі сплять.

На другому поверсі все ще світилося два вікна, але перший був темний. Я пересік галявину перед домом і пройшов до гаража. Кілька хвилин мені знадобилося на те, щоб відчинити замок, і ще кілька — щоб завести своє авто. На щастя, виїзд із гаража був похилий, тож я виїхав, не заводячи двигун. Поставив машину так, щоб можна було негайно рушити, і знову підійшов до парадного входу. Оглянувши замок, я з першого погляду зрозумів, що возитися з ним доведеться довгенько, тому спробував відчинити вікно. Мені вдалося підняти засув, відкрити вікно і проникнути в кабінет Едни Вілсон. Рухаючись обережно, я пройшов у хол і прислухався. Не почув жодного звуку, тож почав підніматися сходами. Досяг сходової клітки. Поки вагався, куди йти далі, двері в дальньому кінці коридору відчинилися. Я сховався за вигин сходів.

Коридором ішов Вулф. Поверх смокінга накинув блакитний шовковий халат. Із сигарою в роті він чвалав коридором — так, наче дуже втомився або важкі думи обсіли його. На мить мені навіть здалося, що він має намір спуститися сходами, і я вже розмірковував, як поясню свою присутність в його будинку о такій порі. Але на півдорозі він зупинився і постукав у двері. За мить в коридорі з’явилася Една Вілсон. Вона була в зеленому шовковому халатику. Щось впівголоса сказала Вулфу, і той сердито їй відповів. Його важке обличчя, здається, навіть почервоніло.

— Гаразд! — сказав він. — Якщо так...!

— Саме так! — гостро озвалася вона і зачинила двері у нього перед носом.

Вулф постояв ще трохи, бурмочучи щось собі під ніс, а потім повернувся до себе.

Я вичекав кілька хвилин і підійшов до дверей Едни. Узявся за ручку. На мій подив, двері легко піддалися. Я увійшов у велику, обставлену з показними розкошами кімнату, оздоблену в сріблясто-зелених тонах. Роззирнувшись довкола, я збагнув, що Едни тут немає. Двері наліво буди відчинені, і я пройшов туди. Саме в цю мить і з’явилась вона. Крізь нещільно запнутий халатик я узрів її білі стегна. Побачивши мене, вона автоматично звела руки до обличчя, і рот її округлився.

Лівою рукою я відірвав їй руки від обличчя, а правою навідліг ударив у щелепу. Вона повільно почала осідати на підлогу, однак я підхопив її та поклав на килим.

Постояв хвильку, роздивляючись дівчину. Без окулярів її обличчя було зворушливо беззахисним, як це зазвичай буває з короткозорими людьми, і щоби бути по-справжньому чарівною, їй не вистачало лише вмілого макіяжу. Мене вразило, наскільки окуляри спотворюють її зовнішність.

Побіжно оглянувши кімнату, я зауважив пару шовкових панчіх і, перевернувши Едну долілиць, зв’язав їй руки. Шовковий шарфик, перекинутий через спинку крісла, дозволив мені зв’язати їй ще й щиколотки. Переклавши її на спину, я дістав свого носовичка і я заткнув їй рота. Отоді підняв її — геть невагому, відчуваючи, як її кістки впиваються мені в тіло — і поніс до дверей.

Без подальших зволікань вийшов у коридор, спустився сходами і пройшов до виходу. Для того, щоб відчинити двері, змушений був покласти Едну на підлогу; потому знов узяв її на руки і побіг до місця, де полишив авто. Кинув її на переднє сидіння, а сам сів за кермо і завів двигун.

Вже за дванадцять хвилин шаленої їзди я був коло редакції. Зі скреготом гальм різко зупинився, і, пересвідчившись, що Една все ще непритомна, побіг до будівлі редакції. Постукав у двері приймальні.

На моє щастя, їх власноруч відчинив Реґ Фіппс. Я схопив його за руку.

— Ходімо, — квапливо сказав я. — Старкі викрав Одрі Шерідан!

Вже на вулиці, не давши змоги йому щось сказати, я підштовхнув його до машини.

— Поведете машину ви, — сказав я йому, а сам усівся на заднє сидіння.

Він мовчки витріщився на Едну Вілсон. І швидко рушив.

— Куди їдемо? — перепитав.

— Послухайте-но, Реґу, — сказав я, нахилившись вперед. — Ця мала — донька Старкі. Вона працює у Вулфа та робить для нього багато чого — і навіть за ним шпигує. Можливо, Старкі достатньо дорожить нею, щоб обміняти її на Одрі. Принаймні, я хочу спробувати це зробити. Чи знаєте ви якусь містину, де б ви могли потримати Вілсон, поки я вестиму перемовини зі Старкі?

— Я? — вражено перепитав Реґ. — Ну, знаєте, приятелю, це вже буде справжнє викрадення! А за нього дають чималенький строк. Мене навіть можуть засадити за ґрати!

— Не будьте дурнем! — гаркнув я. — З цими бандитами лише так і можна розмовляти! Ви ж не хочете, щоб Одрі залишилася в їхніх руках, чи не так?

— Гаразд, гаразд, — озвався він. — Я завжди був боягузом. Звісно ж, я можу її десь заховати. А як надовго?

— Можливо, на кілька годин, — пояснив я. — А, може, й на день-два.

— Я знаю хлопця, котрий тримає маленький готель на Норт-стріт, — сказав Реґ. — Він здасть мені кімнату без зайвих запитань.

— Добре, так і зробіть. А як той готель називається?

— «Фернбенк». Номер є в телефонній книзі. — Висадіть мене біля контори Старкі, а самі їдьте в готель. Сховайте її до того, як вона опритомніє, але, заради Бога, добре сховайте її! Я зателефоную вам, коли вона мені буде потрібна. Але не везіть її до мене, якщо я скажу, що вас погано чути. Можливо, Старкі мене схопить, тож я не хочу, щоб ви наробили помилок.

— Але ж ви не маєте наміру піти до нього сам, еге ж?

— В мене просто немає часу вчинити по-іншому. Хіба би ви подзвонили Летімеру, коли влаштуєтесь у готелі, і розказали йому, що затівається. Можливо, він і не захоче підставляти свою голову. Але якщо він згодний допомогти, мені він придасться.

— Дозвольте піти з вами, — благально сказав Реґ. — Добре зв’яжіть цю дамочку, і тоді...

— Ні, — сказав я. — Будьте

1 ... 45 46 47 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Реквієм блондинкам», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Реквієм блондинкам"