Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Маша, або Постфашизм 📚 - Українською

Читати книгу - "Маша, або Постфашизм"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Маша, або Постфашизм" автора Ярослав Йосипович Мельник. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 45 46 47 ... 53
Перейти на сторінку:
якусь незрозумілу силу, ніж ці її поцілунки.

Заспокоївшись в її обіймах, я почав думати, як нам врятуватися. Судячи з того, як високо висів місяць, до ранку ще далеко. А ми не зможемо присідати і вставати багато годин поспіль. Чи годинами розтирати одне одного. Ми швидко втомимося.

Холод вже знову входив в нас, атакуючи все більше поверхню нашої нічим не захищеної шкіри. Знову ціпеніли м’язи, дерев’яніли суглоби.

Я подумав про камінці, які тягав у кошику з їжею. Можна було б спробувати спалити прути, з яких зроблено кошик. Потім, можливо, якби утворився жар, можна було б підтримувати деякий час вогонь з гілок куща. Вони сирі, але, може, вони би встигли підсохнути і спалахнути?

Я повинен був щось робити. Вийняв із кошика камінці і почав бити їх один об одного, спрямовуючи іскри на траву, якою було вистелено дно кошика (наші мізерні припаси я поклав збоку). Трава навіть і не думала загорятися. Сніг промочив її наскрізь.

У відчаї я розламав один із прутів на дрібні друзки і почав скеровувати на них іскри.

Але це було нерозумно. Ніколи друзки не займуться від іскри.

Втомившись, я опустив руки, все ще не випускаючи камінців. Боже, вся мета тепер для мене концентрувалася в одному: добути цей чортів вогонь. Людина живе і не знає, що всі її турботи і переживання можуть коли-небудь здатися смішними і непотрібними, звестися до одного: видобути нікчемний димок.

Маша знову підозріло знерухоміла, завмерши в уже знайомій мені позі: коліна — до грудей, перехрещені на грудях руки — на плечах.

— Машо, не спи! — сказав я якомога голосніше. — Спати — не можна!

У відповідь вона дивно кивнула головою: підборіддя її впало на груди, волосся звісилося, сягаючи живота. Підвести голову вона, видно, не мала вже сили.

І тут мене осяяло — волосся! Її волосся!

— Машо, — я підскочив до неї, розтермосив її за плечі. — Нам потрібне твоє волосся, розумієш? Волосся.

Я вказував пальцем на хвилю, що спадала їй на плечі.

— Лягай, ось тут. Ось так.

Я поклав її на спину, головою на камінь, і, знайшовши гостру частину на камені, яким добував вогонь, почав цією частиною водити поперек пасма її волосся.

— Потерпи, якщо боляче, — сказав я.

Не відразу, але мені вдалося, водячи каменем по каменю, відітнути доволі велике пасмо, на яке я, не гаючись, почав кресати снопи іскор. Волосся — тонке, жирне (Маша не мила його вже багато днів) — відразу затріщало. Слідом за знайомим димком з’явилося полум’я, в яке я негайно почав кидати дрібні друзки з прутів.

На жаль, тріски не зайнялися. Волосся швидко згоріло. Та я вже знав, як і що робити. Наступне пасмо було втричі більшим за перше: я «пиляв» його каменем дуже і дуже довго. Маша іноді (коли я мимоволі смикав її) зойкала від болю.

 З вкороченим волоссям вона виглядала тепер дивно: щось втратила від тієї Маші, якою я знав її все життя. Мені було шкода її волосся.

Цього разу друзки загорілися без особливих зусиль, я три­чі підкидав у слабеньке полум’я, що ось-ось збиралося згаснути, шовкові пасма.

Вітру не було, і мені доводилося роздувати вогонь самому. Та це — на щастя. Вітер міг задути мені полум’я в будь-яку мить.

Коли друзки розгорілися, я взявся швидко розбирати кошик і ламати прути.

Незабаром вогонь уже був справжнім: я посадив поруч Машу, і вона, простягнувши руки, грілася біля його тепла. Відблиски бігали по її обличчю, і я спіймав себе на відчутті, що я щасливий: тут, далеко в горах, над прірвою, з нею...

Прути швидко догоряли, і я почав ламати гілки куща, який так щасливо ріс тут, на самоті, серед мертвого та холодного каменю.

Кущ виявився з якимись колючками, і я пороздирав собі всі долоні. Я ризикував: вологі гілки могли не тільки не розгорітись, а ще й загасити вогонь.

Але, видно, вугілля, в якому жив жар, було вже достатньо, тому що незабаром і дрібно наламані мною гілки куща почали шипіти й поволі братися полум’ям.

Тепер я, обламавши більшу частину куща, склав дорогоцінний запас поруч і підкладав по одній гілці: вогонь, нехай і маленький, мусив гріти нас до ранку.

Незабаром Маша заснула, зігріта багаттям, — спиною та сідницями до полум’я. «Нехай спить, — подумав я. — Якщо вона не виспиться, їй буде важко підніматися на перевал». Я ж не міг — і не хотів зараз — спати. Я повинен був підтримувати вогонь — вогонь нашого життя...

Я не помітив, як почало світати. Ніч зникла якось зненацька. Я відвів погляд від багаття, з якого доти не зводив очей, і побачив мовчазні, сірі, зі засніженими вершинами гори навколо нас. Вони стояли, мов казкові велетні, здіймаючи до неба свої химерні голови, вітаючи мене, єдину людину, у своєму мовчазному царстві.

На мить я забув про нас, про наше становище, зачарований їхньою красою.

Маша спала, солодко плямкаючи губами вві сні. Я кілька разів перевертав її то обличчям, то спиною до вогню — щоб її тіло рівномірно нагрілося (сам я раз у раз сідав спиною до тепла, щоб зігрітися з усіх боків).

Можна було вже йти, але мені шкода було її сну. Адже уві сні вона набиралася сил.

Я спалив майже всі зламані гілки і тепер вирішував, чи варто мені доламувати те, що залишилося на кущі. Було б нерозумно не взяти максимум тепла від нього.

І я взявся пересувати гілкою велику купу вугілля, від якого йшов дим, до куща. Коли вугілля опинилося всередині куща, я за допомогою двох гілок переніс туди кілька великих жарин, що ледве жевріли. Звідкись налетів ранковий вітерець — і на жаринах спалахнуло полум’я. Гілки куща затріщали.

Це було вражаюче видовище. Весь кущ над прірвою незабаром палахкотів, так що жар, який йшов від нього, роз­будив Машу і змусив мене відсунутися до самого краю плато.

Маша, ще сонна, тепленька, як мишка, сиділа, впираючись спиною мені у груди, потопаючи в моїх обіймах, і не зводила очей з величного полум’я.

— Рно, — сказала вона раптом.

— Що, Машо? — не зрозумів я.

— Рно.

Я не вірив своїм вухам: вона сказала «гарно».

17

ТРУДОВА ПЕРЕМОГА

Шостий кельнський м’ясокомбінат, відомий своїми автоматичними лініями з виготовлення фаршу та молочних сосисок, досягнув нового трудового успіху. У поточному кварталі вже виготовлено сто двадцять тисяч тонн сторячого фаршу. Це — на дві з половиною тисячі тонн більше, ніж у поперед­ньому. Помітний прогрес спостерігається і у виготовленні сосисок. Фірмових молочних сосисок «Зоря» магазини Рейха отримають у цьому кварталі на півтори тисячі

1 ... 45 46 47 ... 53
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маша, або Постфашизм», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Маша, або Постфашизм"