Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Маша, або Постфашизм 📚 - Українською

Читати книгу - "Маша, або Постфашизм"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Маша, або Постфашизм" автора Ярослав Йосипович Мельник. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 52 53
Перейти на сторінку:
де. Життя разом, загальні турботи і спільна мета «перемішали» нас. Я вже часто ловив себе на тому, що не знаю, хто переді мною, хто мені відповідає: стор чи людина. І не хотів знати. Ми забували про це, відучені ділити людей на «людей» і «нелюдей».

На четвертий день ми почали сходження. Хребет був дуже високий, і ми змушені були заночувати на невеликому плато. На п’ятий день надвечір ми піднялися на перевал.

24

Ми стояли тепер набагато вище, ніж два тижні тому з Машею, перед спуском у Долину Гірських Фіалок. Тепер ми бачили не тільки Дику гряду, а й далі — величезні простори Рейха, що розкинулися до небосхилу.

— Постфашизм — позаду, — спробував пожартувати Дубов, який стояв поруч.

Але він замовк, зрозумівши, що зараз не час жартувати.

Вчора, біля багаття, він сказав мені ще одну річ, яка мене вразила: Дорман — стор. Тобто його батьки були звичайні хлівні стори, їх пустили на м’ясо, а його виховала разом зі своїми дітьми — як людину — якась милосердна жінка.

Дорман стояв на лівому фланзі, замикаючи колону. Ми всі — кілька сотень людей — зупинились і дивилися тепер назад, на наше минуле, — перш ніж почати спуск в інше, невідоме життя.

Деякі жінки плакали.

Діти, які нічого не розуміли, намагалися використовувати перепочинок для гри.

Я відійшов від Дубова і наблизився до Маші.

— Машо...

Вона здригнулась і повернулася до мене.

Я не знаходив слів.

Там, далеко-далеко, за обрієм, десь готувалися до сну, ні про що не відаючи, моя дружина і мій син. Уперше за дов­гий час у мене стислося серце: невже у мене була дружина? Був (є) син? Якийсь божевільний голос в мені казав, що треба би повернутися, що вони чекають, що я зраджую їх. І ця ж сила народжувала в мені дивне почуття, що Маша — це чужа — так, чужа — істота, яку я ніколи не зрозумію до кінця. Яка — навіть перебуваючи поруч зі мною ціле життя — залишиться для мене, зі своїми вічно здивованими і трохи дикими очима, вічною загадкою.

— Дивіться, вони палять наші будинки! — закричав хтось раптом.

І в темряві, що спускалася з гір, ми побачили, як палають багаття в долині — на тому місці, де був табір.

— Вони підуть за нами! — крикнув той самий голос.

— Ні. Далі цього перевалу вони не зважаться, — сказав Дорман.

Він сказав це негучно, але таким голосом, що його почули всі.

— А що там за вогні? — запитав хтось, показуючи у протилежний бік.

У тому світі, який нас чекав, ми побачили сотні, тисячі мерехтливих вогнів. Якісь коробки, освітлені зсередини цими вогнями, вишикувалися правильними рядами вдалині праворуч. А ліворуч, на самому обрії, де ховалося сонце, на тлі червоного неба здіймалися вгору десятки незрозумілих труб. З них валив дим. І якісь дивні птахи, розганя­ючись, злітали вгору по прямій, залишаючи за собою білий рівний слід.

— Що це? — запитав хтось.

— Ми спускаємось у двотисячні роки, — сказав Дубов. — Завтра ми зустрінемося з нашим минулим.

— Або з майбутнім, — додав інший голос.

— Хтозна, — озвався Дорман. — Ми нічого ще не знаємо. Принаймні до цих вогнів і труб нам ще йти багато тижнів.

— Головне — там немає сторів, — зітхнув хтось. — Там тільки люди.

— А якщо ми ніколи не дійдемо? — запитала якась жінка. — А що, як цей світ — не кращий за наш?

— Ми дійдемо. У нас немає іншого виходу.

Він ще щось говорив, але я вже не слухав. Я взяв Машу за руку, і ми, посміхнувшись одне одному, перші — з’їжджаючи на сідницях — почали спускатись у долину.

25

ЗНАЙДЕНО ТАБІР ПКГ

Як повідомляють із Вищої Контрольної Ради Рейха, загін Спеціальної служби ВКР зумів виявити і ліквідувати таємний табір ПКГ. Це останній оплот купки відступників і містифікаторів, які переховувались у вищезгаданому таборі, виношуючи свої далекосяжні деструктивні плани руйнації планетарної держави та нашої цивілізації. Як з’ясувалось, у таборі процвітали скотолозтво, експерименти над сторами й інші різновиди розпусти. Загони Спеціальної служби всіх зловмисників захопили безпосередньо в їхніх помешканнях. Відтепер наша планета, чий спокій на певний час вдалося похитнути купці горлопанів-кар’єристів, може полегшено зітхнути. Питання закрито. ПКГ більше не існує.

Примечания

1

Початок статті — в числі від 13 жовтня 3896 року.

1 ... 52 53
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маша, або Постфашизм», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Маша, або Постфашизм"