Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Кузькіна мать: хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи) 📚 - Українською

Читати книгу - "Кузькіна мать: хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Кузькіна мать: хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)" автора Віктор Суворов. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 45 46 47 ... 79
Перейти на сторінку:
У Москві тисячі офіцерів КДБ і ГРУ займаються цією шляхетною справою. Так що Пеньковський був надійно захищений від удару з фронту.

Але полковник Пеньковський був крайнє уразливий для удару в спину. Відомості надійшли зі США. Його здали ті, кого він рятував. Удар з цього боку був смертельним, ухилитися від нього було неможливо. Навіть теоретично.

6

У комунізму є одна цікава особливість. Його не можна розуміти частково. Його не можна частково не розуміти. Якщо не розумієш - то нерозуміння тотальне, глибоке і повне. Але якщо вже зрозумів, то до самого кінця, до краю.

Видатний британський письменник Джордж Орвел зрозумів комунізм повністю. І описав його у великому романі «1984»: осяйна перспектива прийдешнього щастя для всього людства, геніальний вождь на чолі суспільства, єдино правильне вчення, війна проти всіх, хто не з нами, оглушливий дзвін пропаганди, яка мовить про неймовірні досягнення, могутня таємна поліція, поголовне стукацтво, брудні вулиці, розбиті будинки, брак усього, черги, жерти нічого, каламутна сивуха в якості випивки. Але зате вже таємна поліція працює з ювелірною точністю.

Мудрий британець помер у 46 років. Він не дожив до епохи «Кузькіної матері» та Третьої програми Комуністичної партії Радянського Союзу, яка обіцяла сліпуче щастя через 20 років, до 1980 року. Але все, що він виклав у своїй книжці, повторилось у справі Пеньковського. Таємна поліція спрацювала так, що її подвиг можна вписувати в підручник контррозвідки.

Для керівного складу Комуністичної партії, таємної поліції та армії товариш Сталін будував величезні будинки з просторими світлими квартирами. Пеньковський був полковником, але працював на посаді генерала, а свого часу, працюючи в Туреччині, займав одночасно відразу дві генеральські посади. Тому жив він у генеральському будинку, вікна його квартири виходили на набережну Москви-ріки. Заглянути у вікна його кабінету було неможливо, оскільки високо. Тому він розкладав цілком таємні інструкції біля вікна і знімав їх. Тут більше світла. А товариші з КДБ примудрилися - спостережний пост з надпотужною оптикою (ясна річ, західнонімецькою) було розгорнуто у квартирі будинку на іншій стороні досить широкої судноплавної річки.

Але це не все. Квартиру Пеньковського регулярно й ретельно обшукували. При цьому кожна тарілка на кухні, кожна книжка на полиці й кожен килимок у передпокої залишалися після обшуку точно на тих місцях, де їм належало бути. Як в Орвела: навіть закладочка у книжці після таємного обшуку залишалася на місці.

А щоб обшуку не завадили, за самим Пеньковським, його дружиною і донькою ходили бригади топтунів. Тільки хтось із підопічних повернув до будинку - подається сигнал тривоги обшукувачам: мотайте вудки!

Ясно, що вся квартира прослуховувалась. Мало того, мешканця, який мешкав поверхом вище, разом з родиною тихо переселили в інший будинок. Зі звільненої квартири просверлили мікроскопічну непомітну дірочку просто над письмовим столом Пеньковського і знімали все, що полковник на столі розкладав.

Але й цього мало. Над вікном кімнати, яка служила Пеньковському кабінетом, нависав балкон вищого поверху. У цьому балконі без шуму і скреготу просверлили дірочку і встановили апаратуру, яка дозволяла розглядати кабінет зовні через вікно і знімати Пеньковського в моменти, коли він шпигунським апаратом «Мінокс» фотографує таємні документи. Коли справу Пеньковського оприлюднили, ніхто не відповів на просте й очевидне запитання: яким чином Пеньковський зміг винести додому цілком таємні документи, робота з якими організована таким чином, щоб вони ніколи не покидали місця зберігання. Без допомоги високопоставлених заступників зробити це було неможливо.

Не треба пояснювати, що бригади зовнішнього спостереження, які стежили за полковником, складалися не зі звичайних 5-7 осіб. Це були потужні команди по 30-40 чоловіків і жінок з десятком автомашин. Спостереження було цілодобовим.

Топтуни з наружки міняли одяг, перуки, парасольки, сумки та інше, створюючи враження, що одна людина не з'являється двічі. Крім того, з цією ж метою самі бригади зовнішнього спостереження регулярно змінювалися.

Стеження, яке була встановлене за Пеньковським, не могло бути виявлене навіть найдосвідченішим розвідником. Проти нього була кинута вся міць наймогутнішої таємної поліції в історії людства.

Це тривало майже рік. Але от запитання: чому полковник Пеньковський не був заарештований відразу після того, як стало ясно, чим він займається? Чому КДБ не припинило цю діяльність?

Можливо, чекісти стали підкидати Пеньковському дезу, а він, не здогадуючись про це, живив ворожі розвідки туфтою?

Ні, громадяни. До самого кінця полковник Пеньковський передавав тільки достовірну інформацію, у величезних кількостях, найвищої проби і ступеня таємності.

Ця дивина цікавила багатьох. Як же так: полковник ГРУ передає інформацію ворогові, КДБ знає про це, КДБ через дірочку в балконі, що нависає над вікном кабінету, знімає не тільки вираз обличчя Пеньковського в момент зйомки, але й самі документи. Доказів достатньо. Походження матеріалів теж встановлене. Припиняйте, товариші чекісти, неподобство! В'яжіть білі рученьки! Тягніть в підвал тортур!

Чому ж чекісти фіксували те, що відбувається, але нічого не робили? На це питання ніхто так і не дав відповіді.

7

А відповідь лежала на поверхні. Треба лише згадати, ким був товариш Козлов Фрол Романович, і в чому був його інтерес.

Інтерес другого секретаря Центрального Комітету Компартії Козлова Фрола Романовича полягав у тому, щоб стати Першим секретарем, тобто правителем Союзу Радянських Соціалістичних Республік, а заодно і власником усіх братніх країн - Польщі, Східної Німеччини, Чехословаччини, Угорщини, Румунії, Болгарії, Монголії, Північного В'єтнаму, Куби та інше й інше. Всі знали: Козлов - наступний. Американці його портрети на обкладинках журналів друкували: ось той, хто Хрущова змінить. Але Хрущов засидівся і все ніяк іти не збирався. Давно слід було Микитку відправити на спочинок, як у піснях народу пропонувалося. А щоб звалити Микитку і зайняти трон, треба було спочатку опустити його в очах народу і керівної номенклатури. Хрущов мав десь дуже серйозно... як би це делікатніше висловити? Одним словом, повинен був серйозно помилитися, потрапити в дуже неприємну ситуацію.

Посол Радянського Союзу в США товариш Меньшиков доповів Козлову про витік цілком таємної державної важливості інформації з надр Міністерства оборони. І товариш Козлов зрозумів: ось він, зоряний час! Ось вона, можливість підставити Хрущова під скандал. Хрущов по закордонах вештається, а в цей час у нього маршали он що виробляють! Чи не час товариша Хрущова з посади знімати? Чи не час порядок наводити в армії і державі?

Справа Пеньковського давала Козлову можливість одним пострілом завалити двох кабанів. Хрущов - перший кабан, верхівка Радянської Армії - другий.

Всі у товариша Козлова схоплені, всі під контролем, всі під теплим

1 ... 45 46 47 ... 79
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кузькіна мать: хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кузькіна мать: хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)"