Читати книгу - "Житія Святих - Жовтень, Данило Туптало"

У той-таки день преподобного отця нашого Косми, єпископа Маюмського, творця канонів

У місті Дамаску батьки святого Івана Дамаскина, живучи, одного сироту, на ймення Косму, родом із Єрусалима, який у вельми малому віці осиротів від своїх батьків — християн, взяли. Його батьки Дамаскинові, благочестивими й убоголюбними бувши, взяли собі замість сина, виховавши його вкупі із рідним своїм сином Іваном. І, викупивши в агарян одного інока, який також Космою називався, полоненого в Італії, премудрого вельми, віддали йому в навчання божественних писань обох хлопців: Івана, рідну дитину, і Косму, присвоєного сина. Від нього всякому мистецтву премудрості Косма навчившись і прийшовши в дорослий розум та літа, залишив марнотний світ та й пішов в одну обитель, іноче ярмо на себе поклав і добре в ньому пробував, як зірка на тверді небесній, так життям та добророзум'ям засяяв.

Коли ж почалося іконоборство, цей преподобний спонукав святого Івана Дамаскина писати до правовірних про честь ікон, і сам із ним словами й письмом немало супроти іконоборців повставав. Прикрасив-бо Церву святу вельми красними тропарями і канонами. Він Лазареве воскресіння, Господній ухід в Єрусалим, Тайну вечерю і вільні страсті Христові та інші празники Господні піснями пошанував. Від єрусалимського зверхника єпископом Маюмським був поставлений, добре й добровгідно пожив і паству на пажить спасительну вивів, і, досягши глибокої старості, почив у Господі.

(мал.) Св. Косьма Маюмський (гравюра з книги Тріодь цвітная, Київ 1631).

У тoй-таки день пам'ять святої мучениці Домініки, що постраждала при Диоклитіяні-царі в Азарвенському місті за Христа при ігемоні Лисії, після ж багатьох мук у темниці померла.

1 святого отця Мартина, єпископа милостивого, дивися про нього в Пролозі.

Місяця жовтня в 13-ий день

Страждання святих мучеників Карпа, і Папила, і Агатодора, і Агатоніки, сестри Папилової

Згадувати тих, що за Христа страждали, корисно є вельми, бо самий спогад їхнього мучення може збудити думку нашу до Божої любові й подати як певні крила до чесноти, щоб такі ж страждання, як вони плоттю, ми понесли умом заради майбутніх воздаянь. Із таких-ото, що мученицькі здійснили подвиги, є Карпо і Папило, великі стовпи церковні й основи, кожен із них народився від доброчесних батьків у славній вітчизні, в місті Пергамі, і своїм чеснотливим життя з'явили чесноту тих, що їх народили, свята-бо гілка росте від святого кореня, і добрий плід з'являє добре дерево, і потік чистий джерело прославляє, бо обидва плоть свою задовольняли тільки потрібним, відкидаючи все, що зайвим було, потрібного ж стільки мало вживали, що тільки плоттю різнилися від ангелів, великою ж повстримністю здавалися ледве не безплотними. Таким життям, коли зійшли на верх чесноти, достойні були, щоб уручено їм було церковне правління: Карпа-бо єпископом поставили, який таїнства благочестя звіщав усім у Тиатирі; Папило ж від того Карпа пошанований дияконським ступенем, відповідно до звання свого виказував дбання в подібних працях.

Вийшла про них слава в усі тамтешні навколишні країни, бо звичайним є, що чесноти не можуть сховатися, але завжди наяву виходять, через це велика кількість людей до них приходила і, учення їхнє старанно вислухавши, до благочестя приступала. Не може й такого бути ніяк, щоб, бачачи таке удіяння, вічний ненависник добра спочивав. Не спочивав-бо, а коли знайшов служивців, підхожих до злоби своєї, порадив їм, щоб оговорили святих перед нечестивим Декієм-царем, що не поклоняються богам їхнім, але проклинають їх і йдуть за християнською думкою. Декій же, це почувши, тяжко опечалився, і Валерія, одного свого радника, що був любителем бісів та лютим чоловіком, йому ж всі свої таємниці виявив, послав в Азію, звістивши тому все оповіддю про святих, і владу йому щодо них подав. Валерій же, прийнявши повеління, пішов швидко в дорогу і прибув у місто, де пробували святі, і захотів марнотним своїм богам принести жертви. Його ж бо повеління пройшло тоді в усі кінці країни Тиатирської, аби всі, що в ній є, негайно прийшли на те місце, де має бути жертва, і там нехай учинять поклоніння богам. Так нечестивий не тільки сам ідолобіссям хворів, але й іншим тією хворобою хотів пошкодити.

Коли всі зійшлися на місце жертви, не знайшлося там обох добрих мучеників Карпа й Папила, на іншому-бо місці приносили істинну жертву істинному Богові, тобто молитву. Цих мучитель, не знайшовши між зібраних, наказав шукати і, знайшовши, поставити перед себе. Тоді із пихою запитав їх: "Пощо не прийшли із людьми покласти жертви богам?" До цього ще додав: "На моїх очах добре виправити прогріх ваш, хай ненависть тих, що оговорили вас, на їхню голову повернеться, а вам більша примножиться слава від попередньої".

На це святі, котрі не боялися страху, не шукали й слави людської, дерзновенно відповіли: "Не подобає нам, о судде, Бога нашого прогнівляти і невдячними за добродійства його являтися, бо тоді стали б звинувачувальниками нашої невдячності й тварини, бо вони знають господаря свого, а ми б не мали знати творителя нашого, коли б пошанували фальшивих богів, полишивши істинного Господа нашого". Коли вони це казали, Бог підтвердив слова їхні таким знаменням: вельми раптово потряслася земля і попадали всі ідоли, що пошановувалися безумними, і в порох розсипалися. Одначе злоба Валерієва міцна була й незмінна; коли треба було подивуватися невимовній силі Божій і посміятися із великої немочі марнотних богів, він виявився ще більше безумний і несмисленний. Утримався тоді наносити їм важкі муки, соромлячись доброродства й покірливості тих мужів, і повелів, залізні ланцюги на шиї їхні наклавши, голих водити посеред міста, і так голих добрих подвижників ведено було вулицями із безчестям; були в насміхах та в нарузі ті, що вельми чесні та великої хвали достойні. Суддя ж гадав, що, таким безчестям покарані, вони змінять свою міцну постанову, і намислив м'якими словами бесідувати з ними, тож сказав: "Коли б не бачив вас як добророзумних, ніякої доброї ради не подав би вам, але муками вас, хоч і не хочете, схилив би до нашого благочестя. Але оскільки й доброкрасність і доброжитність ваша знаменує волю великодушності вашої, замислив бути вам добрим порадником. Не гадаю, що вам незвісно, що з давніх часів почала воздаватися безсмертним богам слава й честь, і пробуває так аж дотепер не тільки в нас самих, що грецьку та латинську мову знають, але й у варварів. Бо через таке до богів дбання міста управляються добрими законами, перемагаються ворожі находи і мир утверджується. З чого царі та