Читати книгу - "Житія Святих - Листопад, Данило Туптало"

святішим патріярхом Тарасієм зібрала собор Сьомий Вселенський у Никеї, на якому, нечестиві учення зловірних відкинувши, постановили знову божественні ікони шанувати, як раніше, і поклонятися їм. Було-бо зібраних отців до трьохсот і більше шістдесяти. Серед них і священний Платон, котрий спершу на Олімпійській горі пробував, його-бо пам'ять квітня на п'ятий день пошановується, він блаженному Теодорові був дядьком по матері, Теодор, отже, був його небожем. Мав-бо Платон у собі живучого Духа Божого і був усім на користь, в божественних писаннях управний і солодкомовний у бесідах. Коли ж закінчився собор, узяв блаженний Платон із собою блаженного Теодора, а з ним і двох братів його Йосипа та Євтимія, які зволили прийняти іноче життя. З ними ото рушив і прийшов на місце одне, назване Сакудіян, було воно вельми гарне і добровгідне для тих, що бажали безмовності, на горі покладене, рівне й кругловиде, мало навколо дерева усілякі високі і воду солодку протічну. Єдиний тільки прохід шляхом був у те місце, що побачивши, уподобали всі й поселилися там та й помалу збудували церкву на ім'я святого Івана Богослова. Коли ж почала примножуватися братія, заснував священний Платон монастиря, від нього ж і блаженний Теодор був пострижений в іноцтво і більше інших подвига творив та й умертвлював себе постом і трудами: найважчі-бо діла і найбезчесніші служення вибираючи собі, навчався смирення, і дивувався багато хто, бо був дитиною доброродних і багатих батьків, вихований у м'якості та спокої, а таким жорстким ділам віддавав себе, дрова рубаючи, і воду носячи, і землю копаючи у садах, і переносячи каміння та інше подібне дбало роблячи. Багато разів, гній на своїх плечах носячи в сад, кладучи для підживлення зела, допомагав у роботі тим, котрі немічні були й нездорові в тілі, і всім слугою був. Ще і в тому дбання мав, що всі свої помисли й діла сповідав отцю своєму святому Платонові, з любов'ю приходячи до нього, сповідаючись і накази від нього щиро приймаючи. Завжди уділяв собі час щодня на богомислення, аби сам на сам поставати перед Богом, розумом незбуреним і із земними речами не змішаним приносив Йому певне таємне служіння.

Але не може утаїтися чеснотливість, самі-бо сльози, що щедро зливалися з очей його, бували необлудним звіщенням численних чеснот, які в ньому жили. Повстриманість же його дивно й розумно владнана була: ані не відкидав їжі, ані не втяжував невчасно свою утробу, але мудро стирав голову марнославного змія: не постив більше установленого всім братам часу, і коли всі були на трапезі, то й він сидів та їв з ними, одначе так трохи від поданих страв брав, аби лишень потребу тіла сповнити і сховати перед іншими свою повстриманість, аби не був пізнаний, що не приймає харчу, і щоб не явитися людям пістником. Такому його норову багато ревнували і, скільки можна, намагалися наслідувати, з-поміж інших такі: Йосип, за єством брат його, котрий згодом задля чеснотливого життя свого став пастирем Солунської церкви, і Євтимій, другий брат, після них Атанасій, і Навкратій, і Тимотей та інші численні повстримники, котрі норов і розмисел Теодоровий наслідували і в чеснотах мали успіх. Поміж інших своїх добрих діл мав блаженний Теодор чесноту книжного читання, старатливо-бо Старий та Новий Завіти і тлумачення святих отців прочитуючи, а найбільше любив Слова святого Василія Великого, і мав їх як харч душі своєї, і приймав од них численну солодкість. Правил же та уставів іночого життя, покладених святим Василієм, суворо дотримувався, жодної риски не переступаючи, а тих, що не дотримувалися, аж до найменшого, уставу, не шоками, а мирськими вважав. Преподобний Платон, бачачи блаженного Теодора, що так сяє чеснотливим життям, радів щодо нього вельми. Захотів відтак пошанувати його священством, узяв та й повів у Візантію до святійшого патріярха Тарасія, і не так волею, а з примусу поставлений був пресвітером: не хотів-бо блаженний прийняти такого чину, називаючи себе недостойним; казав, що то є вище сили його. Одначе духовному отцеві своєму не міг бути супротивний і, не бажаючи, повинувався, щоб таки прийняти священство. Повернувся, отож, до монастиря, на більші подвиги й труди знамірюючись, які й описати годі.

По кількох же літах преподобний Платон, немічний ставши через перетруджену й багатолітню старість свою, забажав покинути своє начальство і запраг, аби блаженний Теодор прийняв владу замість нього, і часто про це йому говорив, молячи й наказуючи, щоб полегшив тягар отцю своєму і щоб сам поніс його, як міцніший і у всіх іночих уставах управний. Теодор же усяко відкидався влади, сам більше зволяючи під началом жити, аніж начальствувати, бачачи, що легше і для спасіння зручніше є наставлятися від інших, аніж когось наставляти. Преподобний же Платон, бачачи, що Теодор не впокоряється в тому, намислив таку річ: ліг на ложе, начебто хворий, воістину-бо немічний уже був, і, скликавши всю братію, повідав їм, що він на відході є, та й запитав: кого після нього зволяють мати настоятелем і хто, на їхню думку, є найкращий. Відав-бо преподобний, що не іншого кого зволять, тільки Теодора, всі-бо його любили й пошановували за велику його чеснотливість. І сталося так: всі єдиними вустами сказали: "Теодор по тобі, отче, ігуменом нехай буде!" Платон тоді всю владу Теодорові вручив, і не зміг блаженний Теодор всій множності братії супротивитися, але прийняв владу під примусом. Прийняв укупі й подвигів більших начало, подаючи із себе подіб'я, навчаючи словом та ділом і справляючи в іноків порушені устави, — віднайшлися-бо тоді деякі, котрі не дотримувалися іночих уставів, а найбільше обітниці убогості та безгрошів'я, і які, подібно мирським, жили із немалим лихварством. Щодо тих Теодор вболівав і подбав невдовзі виправити їх добре, та й іншим довкільним учинив користь, хоч деякі й нарікали на нього, але він про те й трохи не дбав, бо не на те дивився, що про нього нарікальники кажуть, але турбувався, щоб діла його були догідні Богові. Згодом і ті уцнотливилися, творячи за волею його і помисли свої йому відкривали. Він-бо, розсудно роздивившись, кожному належне лікування подав, лінивих до подвигу збуджуючи, старатливішим трохи в праці послабляючи, щоб не знемогли від численних подвигів.

Але належить нам уже оповісти про страждання святого, що він їх заради ревності до Бога і до закону Божого поніс, щоб побачили ми його мужнє терпіння у скорботах.

У той час доброї і христолюбної матері, цариці Ірини, неподобний син, цар Константин, прогнав матір свою від царювання і сам почав