Читати книгу - "Загадка «Блакитного потяга»"

– Ось, що я з ним зроблю, – викрикнула танцівниця, – ось йому!

І, схопивши скляну вазу з ліліями, пожбурила її об камінну решітку, розбивши на друзки.

Найтон дивився на неї з холодним осудом британця. Він був збентежений і почувався якось ні в сих ні в тих. Пуаро ж, зі свого боку, поблискуючи очима, неабияк насолоджувався цією сценою.

– Ох, це щось неймовірне! – вигукнув чоловічок. – Одразу видно, що мадемуазель не позбавлена темпераменту.

– Я артистка, – відказала Мірей, – а яка ж артистка без темпераменту? Я застерігала Дере́ка: начувайся, мовляв, але той не послухався. – Аж раптом розвернулася до Пуаро. – Це ж правда, чи не так, що він збирається одружитися з тією англійською міс?

Детектив кашлянув і промимрив у відповідь:

– On m’a dit,[71] що він до нестями в неї закоханий.

Танцівниця підійшла ближче.

– Дере́к – убивця своєї дружини! – закричала вона. – Ось, тепер ви це знаєте! Він же мені і сказав іще наперед, що саме збирається втнути. Його справи зайшли в impasse[72] – zut![73] – і він знайшов найпростіший вихід.

– То, по-вашому, мсьє Кеттерінґ убив власну дружину?

– Так, так, так. Я ж вам щойно сказала!

– Поліції, – пробурмотів Пуаро, – знадобляться докази такого… е-е… звинувачення.

– Та повторюю ж вам: я бачила, як він виходив із її купе тієї ночі!

– Коли? – нашорошив вуха детектив.

– Перед самим прибуттям у Ліон.

– І ви, мадемуазель, ладні заприсягтися в цьому?

Питання поставив уже інший Еркюль Пуаро – різкий та рішучий.

– Так.

На якусь мить запала мовчанка. Важко дихаючи, Мірей переводила свої напівзухвалі-напівзлякані очі з обличчя одного чоловіка на лице іншого.

– Мадемуазель, – сказав детектив, – тут справа серйозна. Ви усвідомлюєте, наскільки серйозна?

– Звісно, ще б пак.

– Це добре, – мовив той. – А коли так, то ви ж розумієте, мадемуазель, що зволікати не можна й секунди? І, певно, негайно підете з нами до слідчого судді в кабінет?

Така пропозиція захопила танцівницю зненацька, і та помітно вагалася, але, як і передбачав детектив, не мала лазівки для відступу.

– Що ж, гаразд, – відказала вона. – Я тільки пальто прихоплю.

Залишившись удвох, Пуаро з Найтоном переглянулися.

– Нам необхідно діяти – як це там у вас кажуть? – кувати залізо, доки гаряче, – пробурмотів бельгієць. – Із таким темпераментом вона, чого доброго, за годину розкається й захоче взяти свої слова назад. І ми за всяку ціну повинні не допустити цього.

Аж тут знову з’явилася Мірей – закутана в пісочного кольору оксамитову пелерину, оторочену леопардовим хутром. Вона й сама чимось скидалася на самицю леопарда – коричнювато-жовту й небезпечну. А в очах і досі палали лють та рішучість.

Вони застали слідчого суддю в товаристві мсьє Ко. Після короткого вступного слова від Пуаро, мадемуазель Мірей люб’язно попросили повторити свою розповідь. Що вона й зробила майже в тих самих виразах, які чули від неї Найтон і детектив, хоча й у куди стриманішій манері.

– Це дивовижна історія, мадемуазель, – повільно проказав мсьє Карреж. Він відкинувся в кріслі, поправив пенсне і свердлив танцівницю крізь його скельця пильним і проникливим поглядом. – Отже, ви хочете, щоб ми повірили в те, наче мсьє Кеттерінґ наперед нахвалявся вчинити цей злочин?

– Так, так. А ще нарікав, що вона здорова, як бик. Тож коли їй, мовляв, і судилося вмерти, то тільки внаслідок нещасного випадку – про це він подбає.

– А ви усвідомлюєте, мадемуазель, – суворо промовив суддя, – що це робить вас співучасницею злочину?

– Мене? Що ви, мсьє, – та нізащо у світі. Я ж бо й на мить не сприйняла цих розмов усерйоз. Навіть до голови не брала! Я знаю чоловіків, мсьє, вони часто верзуть дикі речі. І якщо все ними сказане сприймати au pied de la lettre[74]… так і з глузду з’їхати можна.

Слідчий звів брови.

– Тож ми повинні розуміти вас у тому сенсі, що погрози містера Кеттерінґа ви сприйняли як пусті балачки? А дозвольте спитати, мадемуазель: що змусило вас розірвати лондонський ангажемент і податися на Рив’єру?

Мірей звела на нього млосні карі очі.

– Хотіла бути з чоловіком, якого кохала, – навпростець відказала вона. – Хіба це так неприродно?

Тут м’яко вклинився із запитанням Пуаро.

– То, значить, це мсьє Кеттерінґ захотів, щоб ви супроводжували його в цій поїздці до Ніцци?

Танцівниця, здавалося, не зовсім знала, як на це відповісти. Тому й помітно завагалась, перш ніж це зробити. А коли все ж заговорила, то з гордовитою байдужістю видобула:

– У таких справах, мсьє, я догоджаю тільки собі.

Те, що ця відповідь заплутала питання в трьох соснах, помітив кожен із присутніх. Але усі промовчали.

– Коли у вас уперше з’явилося переконання, що мсьє Кеттерінґ убив свою дружину?

– Кажу ж вам, мсьє: я бачила, як він виходив із її купе перед самим прибуттям потяга в Ліон. І на обличчі в нього був такий вираз – ах! – у ту мить я не змогла зрозуміти чому – зацькований і страхітливий. Мені довіку його не забути.

Вона пронизливо підвищила голос і скинула руки в картинному жесті.

– Так, авжеж, – кинув мсьє Карреж.

– А потім, довідавшись, що, коли потяг вирушав із Ліона, мадам Кеттерінґ уже була мертва, тоді… тоді я й збагнула!

– А все ж ви не пішли в поліцію, мадемуазель, – м’яко дорікнув комісар.

– Щоб я – і зрадила коханого? – відповіла вона запитанням. – О, ні – навіть і не просіть. Жодна жінка такого не зробить.

– А втім, тепер… – натякнув мсьє Ко.

– Тепер усе змінилося. Він зрадив мене. Що ж мені – мовчки таке стерпіти?..

Але вибух її емоцій стримав слідчий суддя.

– Авжеж, авжеж, – заспокійливо забурмотів він. – А тепер, мадемуазель, коли ваша ласка, прочитайте протокол своїх показів і, якщо все правильно, підпишіться.

Мірей не стала марнувати часу на ознайомлення з документом.

– Так, так, – сказала вона, – все точно. – І звелася на ноги. – Я вам більше не потрібна, мсьє?

– Наразі ні, мадемуазель.

– А Дере́ка заарештують?

– І то негайно, мадемуазель.

Та жорстоко розсміялась і щільніше натягнула пелерину.

– Ото треба було думати, перше ніж кривдити мене! – вигукнула вона.

– Дозвольте ще одне маленьке запитаннячко… – вибачливо кашлянув Пуаро, – просто щоб уточнити деталі…

– Так?

– Що спонукає вас думати, наче мадам Кеттерінґ була мертва, коли потяг вирушав із Ліона?

Танцівниця витріщилася на нього.

– Але ж вона була мертва.

– Справді?

– Так, звісно. Я…

Аж тут вона різко затнулася. Пуаро пильно вдивлявся в неї і помітив, як у її очах проступив насторожений вираз.

– Так мені розповідали.