Читати книгу - "Подаруй мені тата, Анна Дрімс"

За пів години ми починаємо збиратися. Кличу офіціанта, але Ігор забирає рахунок, розплачуючись.

— Дякую, але не варто, — спокійно кажу. — Я спроможна сплатити рахунок сама.

Ігор проводить нас до машини. Перед тим як сісти в автомобіль, дочка нагадує йому про майбутнє свято:

— Ти ж прийдеш на мій виступ? Він вже зовсім скоро.

— Прийду, — усміхається.

— Обіцяєш? — мружиться.

— Обіцяю.

Задоволена його відповіддю, починає сідати. Допомагаю їй.

— До зустрічі, Ніка, — чую голос Ігоря, коли відчиняю свої двері. Обертаюся, зустрічаючись з ним поглядом.

— До зустрічі, — м'яко кажу, дивуючись тону свого голосу.

Але якщо вже бути до кінця відвертою із самою собою, то я вдячна йому за сьогоднішній день… за щасливу дочку… Мені здається, я ненадовго опинилася в тій реальності, про яку колись мріяла…

Сідаю за кермо, заводжу машину та виїжджаю зі стоянки.