Читати книгу - "Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)"

навчання, та довчитися Каспіану не судилося, і ось чому: одного ранку, несподівано для самої себе, королева Гонорілья зненацька відчула, що їй якось зле, й одразу ж зчинилася страшенна веремія: палац заполонила юрба лікарів, цілителів, знахарів та шептух; по різних закутках пліткували придворні дами і кавалери, а сама Гонорілья вимагала то того, то сього, а то невідомо чого. А трапилося все це на початку літа. І от якось уночі, у самий розпал палацової метушні, Каспіан прокинувся від того, що його настирливо термосив доктор Корнеліус.

— У нас буде урок астрономії? — спитав Каспіан, потираючи очі (так змовницьки вони називали свої таємні бесіди).

Та доктор приклав пальця до вуст:

— Тихіше, принце! Довіртеся мені та робіть тільки те, що я скажу! Швидко збирайтеся — на вас чекає довга дорога!

Каспіан дуже здивувався, та він звик довіряти своєму наставнику, тому питань не ставив. Без зайвих слів він вдягнувся, і доктор простягнув йому дорожню торбу.

— У передпокої ми зберемо рештки вечері зі столу вашої високості, — шепнув йому доктор.

— Але там мої камердинери, — занепокоївся Каспіан.

Та доктор лише всміхнувся.

— Можливо, я і посередній маг, та навіть і мого вміння вистачило, аби вони послухались та дали хропака.

Затамувавши дух, принц навшпиньки прослідкував за доктором, та пересторога виявилась зайва: у передпокої, як він і очікував, два камердинери — як і обіцяв доктор — міцно спали. Як на те, доктор навіть виявив зайву скромність: розвалившись у кріслах, обидва хропіли, та так гучно, що, здавалося, між ними відбувається змагання — хто кого перехропе. Доктор Корнеліус поклав у торбинку залишки холодного курчати, кілька окрайців хліба, кусень оленини, яблуко та флягу старого елю. Торбину він припасував Каспіану за плечима на кшталт усім відомого шкільного ранцю.

— Не забудьте свого меча, принце! — нагадав він.

— Авжеж! — упівголоса відповів Каспіан.

— Добре! Тоді накиньте цього плаща, щоб ніхто не побачив ані меча, ані торби і не здогадався, що ви зібралися в дорогу. Тепер піднімемось на Головну вежу — я маю вам дещо розповісти.

У мовчанні вони пішли на верхній ярус вежі (стояла темна похмура ніч, ніяк не схожа на ту, коли вони спозирали зустріч планет Тарви й Аламбіль), і доктор мовив:

— Настав час, коли вам, мій любий принце, краще забути про навчання та шукати свою долю у світі широкому, подалі від королівського замку. Ваше життя у смертельній небезпеці!

— Але чому?

— А тому, мій принце, що ви і є справжній та законний король Нарнії, Каспіан Десятий, єдиний син і спадкоємець Каспіана Дев’ятого, хай будуть довгими ваші літа!

І Каспіану на подив наставник опустився на одне коліно й поцілував йому руку.

— Що ви, вчителю! Що все це означає? — зніяковів Каспіан.

— Невже ви досі не здогадалися, — правив далі доктор, — про те, що давно відомо кожному в цім королівстві, і навіть не спитали у мене! Чому ви, син короля Каспіана, аж ніяк не король? А я б вам відповів, що все це через те, що владу в королівстві по-злодійськи захопив ваш рідний дядько Міраз. На початку свого правління він навіть і не вдавав із себе законного короля, а скромно величав себе «лордом-протектором» й опікуном вашої високості. Та коли ваша матінка, тоді ще королева (єдина з заморців, що була добра до мене), померла, він один за одним позбувався тих лордів, хто пам’ятав та любив вашого батька. Белізар і Ювілас загинули від буцімто випадкових стріл на полюванні. Славних воїнів із родини Пасаридів відправили до північних кордонів битися з велетнями, й усі вони, не дочекавшись жодного підкріплення, полягли у нерівній боротьбі. Звинувативши Арліана й Ерімона, як і багатьох інших, у державній зраді, Міраз влаштував над ними суд чи, краще сказати, судилище, на якому судді, ним особисто призначені, не вагаючись, засудили їх до страти. Двох братів Бівердам він оголосив несповна розуму й запроторив до божевільні. Наостанок сімох найблагородніших лордів, які щось тямили в мореплавстві, він умовив спорядити кораблі та пливти на пошуки невідомих земель туди, де закінчуються води Великого Східного океану, де до того не бував ще жоден заморець. Що ж, як він і розраховував, ніхто з них так і не повернувся додому. Тож не залишилось нікого, хто міг би стати на захист зневажених прав вашої величності. А придворні підлесники та підлабузники (за його повчанням), трясучись зі страху за свої шкури, наперебій благали його стати їхнім королем. І горе було тому, хто благав недостатньо палко. Міраз для годиться повідмовлявся та, зловтішаючись подумки, погодився.

— Наставнику, невже Міраз збирається позбутися й мене?

— Саме так, мій принце.

— Чому ж він тоді не зробив цього раніше? Яка в мені йому загроза?

— Дві години тому відбулася подія, що неминуче впливає і на вашу долю. У королеви народився син.

— Це дуже добре, проте я аж ніяк не розумію, як це стосується мене?

— Не розумієте?! — вразився нетямущості Каспіана наставник. — Невже уроки з історії та політики вас нічого не навчили? Це ж ясно-яснісінько: до того часу, доки в Міраза не було спадкоємця, мій принц влаштовував його, бо саме ім’я Каспіан допомагало зберігати єдність заморців у чужій, ворожій для них землі. Але тепер, як у нього є син, навіщо ж йому передавати свій трон чужій для нього людині? Тепер ви йому на заваді, тож він позбудеться вас так само, як позбувся всіх, хто ставав йому на шляху.

— Не може того бути! Ви гадаєте, він хоче мене… вбити? Ви ж це маєте на увазі?

— Саме так, — відповів доктор та, не змінюючи виразу обличчя, і від того ще суворіше додав: — Бо саме Міраз убив вашого батька.

У Каспіана запаморочилося в голові, він хотів було щось сказати, та не зміг.

— Коли-небудь я, можливо, ще розповім вам про це. Але не тепер. Бо в цю мить вам треба тікати звідси. І якнайшвидше! — привів його до тями доктор Корнеліус.

— Ви йдете зі мною? — спитав Каспіан.

— Ні, мій принце. Вистежити двох удвічі легше, ніж одного. Наберіться мужності та, не гаючи ані миті, вирушайте в путь! Вам треба встигнути перетнути південний кордон і потрапити до Древляндії, володіння короля Наїна. Він вас не видасть!

— Невже ми більше не побачимось? — наостанок спитав Каспіан, і голос його затремтів.

— Треба вірити в краще, мій королю, — відповів доктор. — Не залишилося в мене на всій землі жодної рідної душі, окрім вас, і я зроблю все, аби вам допомогти, бо я хоч який є, а все ж таки