Читати книгу - "Я, Ректор і наша Таємниця, Рома Аріведерчі"

- Не намірився, адептко. У мене є пара. Які ще дами?

- А. Ага. Чудово. Тоді до зустрічі.

Я понеслася в обхід. Знову все через цього ректора. Бо мені було теж туди, куди він показав. І бігла дуже швидко. Майже не запізнилася до лавки жіночого плаття і встигла влетіти у двері як раз перед тим, як їх зачинили. 

І одразу ж наштовхнулася на цього брехуна й лицеміра, який показував на сукню, яку я ще позавчора собі нагледіла і домовилась зараз забрати.

Дами серррця немає, ага-ага, паррра є, кажете?  От же ж гад який!

І тут сталося диво. 

Яке тільки підтвердило мою впевненість в тому, що пара у мене бракована.

Він почервонів.

Ага, знає за собою щось розпусне й аморальне!

- Яка несподівана зустріч, пане ректоре.

- І справді, адептко Тян. Але дуже приємна.

-  Авжеж. Ми так давно не бачились. Я уже засумувала за вашими керівними настановами. А ви, бачу, собі сукню на бал нагледіли, пане ректоре? Боюся, вона вам буде завузька в талії.

- То не мені адептко. - почав виправдовуватись мій зрадливий суджений. -  А одній старшій                      родичці. Вона буде вперше на балу. І підозрюю,  що сукні в неї немає. Хочу зробити сюрприз.

- Он воно як.

- Я уже заплатив, адептко. Але родичка схожа на вас. Тому може ви приміряєте сукню тут, щоб швачки швидко щось ушили. Бо, здається, ви ще більше схудли.

Ага. Тобто й очі в мене не такі прекрасні, і фігура як у першої-ліпшої старшої родички. І остання не продана в лавці сукня, бо бал не похорон, а вона чорна, теж всім підійде.

Звиздець просто.

- Пане ректоре, ваша родичка в траурі?

- Ні, але все може бути, якщо ми не встигнемо. - каже пан ректор. І що я бачу -  підморгує?

- У вас нервовий тик, пане ректоре?

- Ага. Від спілкування з вами, адептко. Ви будете міряти сукню?

- Не буду. Нехай ваші родички й дами серця міряють. Я так, погрітися зайшла. У мене всі справи, тобто моціон, закінчено. І я можу йти на нашу з вами зустріч під трояндовим годинником.

- Адептко. - терпляче пояснює цей гад. - Нам не треба йти на зустріч. Ми вже зустрілися. Ви краще скажіть - що, чорний колір на бал не годиться? 

- Годиться, пане ректоре. До побачення. Мені треба спішити під годинник.

І я побігла,  ковтаючи злі сльози. Адепт Валеріан просто вмре від захвату, побачивши мене на балу задрапіровану в мантію. Саме для таких витончених і красиво вбраних дівчат княжичі королівства й завойовують, ага.

Це було єдине ательє на все містечко. І єдина сукня з  відкритим верхом. Бо міщани таке зазвичай не носять.

І от якась бідна родичка в ньому буде на балу. В чорному, серед суцільного біло-рожевого, щоб одразу всі очі були на ній. А я …

- Адептко Тян, хто вас образив? - переді мною стояв і співчутливо дивився найстильніший адепт світу й околиць власною персоною.

- І вам доброго вечора, адепте Валеріан. - відповіла, посміхаючись через силу.

- Ви тільки скажіть, я цього ректора... Я його на дуель, от!

- Гм. На дуель… Та ви хоробра людина, адепте Валеріане. 

- Ще і яка! Тобто який. Ненавиджу, коли кривдять беззахисних, тендітних, милих… тих, за кого нема кому заступитися… Всякі ректори, яких я ненавиджу…

- Гм. - оце темперамент. - А якщо то не ректор, адепте Валеріан? Ви як, заступитесь тоді за тендітну і беззахисну?

- Гм. Ннну, якщо ви так наполягаєте…

- Та людина, адепте,  вона набагато страшніша і підступніша за пана ректора. І може навіть впливовіша, мій хоробрий лицарю. Але дякую за співчуття.

Я дала одинокій сльозі скотитися по своїй худій щоці з моїх прекрасних, але не настільки, як у пари декого, очей. І тяжко зітхнула. 

Хоча з моїм розміром то було все одно майже непомітно.

- Впливовішим, гм? То ви на принца-консорта натякаєте? Я бачив, як він пошматував ваш сонет і ще топтав його ногами. Хам, мужик і бидло. І його я викличу на дуель, от побачите.

Ага побачу. Це нещастя і дуель з кращими бійцями цього світу. Уж смішно. От від кого і місця мокрого не залишиться, тож і бачити буде нічого.

- Ні, адепте Валеріане. - ще сумніше прошепотіла я і провела пальцем по відсутньому на формі декольте. -  То птах високого, не академічного польоту. Прем’єр-міністр,  уявіть тільки! він скористався часом безвладдя, коли попередній хазяїн замку уже його покинув, а наша  королева ще не коронувалася. І вибив собі мої родові, гм, землі.  У винагороду за те що не заважатиме королеві.

Адепт Валеріан взавився повітрям і помітно зблід.

От з ким доводиться працювати в цій глушині. Я промовисто глянула на адепта, а той ужав, що             йому зовсім не страшно.

Гарно ж я підготувала грунт для балу. Ні сукні, ні переговорника.

Невже доведеться підпускати свою пару до його дами серррця?Ні, адепта Валеріана  я дотисну. Боягуз нещасний, сім днів до катастрофи, а він тут буде вагатися.
 

А ви як думаєте - доведеться чи ні доручати делікатну місію панові ректору?

І нащо йому бальна сукня?

А головне - чи підозри Тян про коханок справедливі?

Так чи інак - свято наближається. І вороги меткої адептки не сидять склавши руки. Та й вона готується до будь-яких випробувань.

Побачимо в наступному розділі, до чого це призведе. І чи завжди, як в шахах - білі починають і виграють ❤️