Читати книгу - "Спалена корона, Ярослава Денін "

-Вона ніколи не кохала мене по-справжньому, я була для неї абузою ... Просто дитина, за яку приходять гроші від держави. Просто дитина, яка їсть її їжу. Просто дитина, речі якої займають місце в їх кімнаті. Просто дитина ... яка все життя мріяла про краплю материнської любові і ніжності ... але так її і не отримала.

  Я знову повернула голову в сторону хлопця. Від стояв все у тій самій позі, перехрестивши руки на грудях, але вираз його обличчя змінився. Шутливо-грайливий настрій швидко згаснув. Він дивився поглядом повним співчуття і в той же час щирої радості. 

-Чому ти посміхаєшся?

-Я радий, що ти нарешті хоч трохи мені відкрилась ... сестричко.

  Хлопець мовчки притягнув мене до себе і обійняв. Він повільно перебирав пальцями однієї руки пасма мого волосся. Іншою ж водив по моїй спині, заспокоюючи.

-Людям з таким минулим, як у нас, іноді треба виговоритися комусь, аби в голові все прийшло до ладу. Ті хто стримують усі думки і почуття у себе в душі – дурні. Вони роблять гірше лише собі, при цьому не роблячи боляче тій людині, що залишила великий шрам на серці. Тій людині все одно, а тобі боляче. Я ... радий, що ти вирішила виговоритися саме мені. 

  Так, знаю, що можливо це я себе накручую. Але мені здається, що це нас зблизило. Він розповів мені таємницю, яку приховував від усіх роками про батька. Я розкрила йому такуж вагому таємницю про мати. Про це, скоріш за все, знають меншість людей, але тепер у цей список додались ми. 

-На добраніч, принцесо. - Посміхаючись, відпустив мене хлопець.

-На добраніч, брате.

***