Читати книгу - "Фермерська романтика, Валерія Оквітань"

Затримуватись в Києві молоді люди не планували. Ні Таїсія, ні Євген не бажали вирушати в дорогу вночі, але й залишатись в столиці їм не хотілось. Жодного з них тут нічого не тримало.

Тася навіть до батьків не захотіла навідатись. Все ще була ображена на них за те, що ті зайняли сторону молодшої доньки, так і не подумавши про те, що відчуватиме при цьому старша.

Євген навіть не запитував про родичів. Якщо дівчина сама не захотіла, то в цьому випадку він вже не планував наполягати.

Тому після того, як Тася купила набір м’яких іграшок нічних фурій, які так сильно любив онук Марії Олександрівни, вони прийшли до спільного рішення вирушити назад до родинного будинку чоловіка.

Дівчині вдалось трохи поспати, як тільки вони виїхали за межі міста її вже клонило в сон, а враховуючи всі пережиті нею сьогодні події не дивно, що її втомлений організм захотів відключитись. 

Євгену залишалось лише спостерігати за нею. Він відкинув сидіння, аби їй було зручніше, перед тим на хвилину зупинився біля узбіччя.

Тася хмурила брови, склала руки на грудях, ніби стиснулась вся. Ніби хотіла бути меншою, аніж вона була. Неслухняне волосся час від часу падало на її обличчя, лоскочучи її. Женя також це помітив, тому обережно прибрав його, щоб не заважало дівчині відпочити.

Вона зараз виглядала милою. Чоловік не міг відірвати погляд від її силуету, що освітлювався лише у світлі зустрічних фар. Її хотілось захищати. Зберегти від злих поглядів та слів. Але Євген здогадувався, що сама дівчина не дала б цього зробити. Вже дуже вона не хотіла приносити людям незручності. Така собі “хороша дівчинка”, яка зробить так, як треба комусь, аби їм було добре, а сама потерпить.

В них спочатку не задалось знайомство. Він шкодував про деякі зі своїх слів. Але зараз щось змінилось. Женя глянув на неї іншим поглядом. Ще там, на озері, коли вони з Костиком водили її глянути на риб. А потім і після відвідин їхньої ферми.  Щось в його ставленні точно змінилось.

За Таєю йому було цікаво спостерігати. Вона була живою, не вдавала з себе ту, ким не являлась.  Навіть малий тягнувся до неї. А діти - вони ж ніби відчувають поганих людей?

—  Може я поведу далі? —  обережно поцікавилась коли, прокинувшись, помітила яким втомленим був чоловік. Вона вирвала Євгена з власних думок, у які той був занурений.

Чоловік не скаржився на втому чи на незручності, які принесла їм сьогоднішня поїздка, але йому й не варто було цього говорити, дівчина сама все чудово розуміла. Вони більшу частину доби були в дорозі. І от тепер, коли вона встигла трохи перезарядитись, а стрілка годинника вже перевалила за другу ночі, вона, відчуваючи за собою легку провину, вирішила допомогти чоловікові.

—  Ти вмієш водити? Документи маєш при собі? —  вона кивнула, а Женя задумався. Пропозиція дівчини була хорошою, його клонило в сон, що було не зовсім безпечним в їхній ситуації. Їм би по-хорошому взагалі на ніч зупинитись в якомусь готелі, але знаючи, що Тая точно відмовиться від подібної пропозиції, не став навіть озвучувати її.

—  Я, правда, давно не була за кермом. Та й до габаритів твоєї автівки не відразу звикну, тому ми можемо їхати трохи повільніше, ніж нам того хотілось би, —  почала виправдовуватися Тася. Їй, правду кажучи, дійсно було трохи боязко, бо за кермо вона востаннє сідала роки два тому. А тут ще й ніч. Вночі, наскільки вона знала, їздити було втричі важче.

—  Я допоможу, —  серйозно запевнив її чоловік. — Ти б мене виручила, якби замінила. Не хотів тебе просити думав, що й сам впораюсь, але, чесно кажучи, я б подрімав з годинку-другу.

На тому й було вирішено. Євген зупинився біля невеликої АЗС, для того, що заправитись та взяти дівчині кави. І самому не вадило б розім’яти кісточки.

 А Тася в цей час перебралась на сидіння водія. Лише вона одна знала, як сильно хвилювалась в той момент. Одне діло їздити на власній автівці і вдень, а зовсім інша справа, коли це чужа машина. Але Женю це не хвилювало. Він спокійно погодився на її пропозицію. Вважай, довіряв своє життя в цей момент.

—  Твоя кава, —  простягнув їй стаканчик, відкриваючи двері, а сам став навпроти дівчини та споглядав, як її тоненькі пальці обхопили його. 

—  Дякую, —  вона продовжувала оглядати панель приладів та звикати до цього місця.

—  Не хвилюйся, я підкажу в разі, якщо тобі буде важко чи страшно. Обіцяю, що через годинку зміню тебе, —  ніби виправдовувався Євген. 

—  Все нормально. Мені просто треба звикнути. Все буде добре,  не варто про це хвилюватись. Тобі також потрібно відпочити.

Євген дивився на дівчину, яка знову робила те, що вміла. Пожертвувала собою, своїм комфортом заради чужої для неї людини. І сам не міг дати собі відповідь, що творилось в його голові, коли він раптово нахилився так, аби його обличчя було навпроти обличчя Таї.

Тепле повітря в той момент стало ще більш теплим та  ніби наелектризувалось, коли його губи лягли на її. Застав дівчину зненацька. Не хотів налякати, тому діяв м’яко. Приємний запах, в’ївся в підсвідомість, закарбовуючи цей момент у пам’яті їх обох.

Все навколо ніби завмерло. Не було чутно жодного звуку, нічого, що б свідчило, що вони й досі знаходились в реальному світі. Ніжно, тягуче чоловік затягував Тасю у танець вустами, і вона відгукувалась. Сама тягнулась до нього за ласкою. Так відчайдушно хотіла відчути себе потрібною комусь, що піддалась миттєвому помутнінню.