Книги Українською Мовою » 💛 Міське фентезі » Казки, Олександр Гребьонкін 📚 - Українською

Читати книгу - "Казки, Олександр Гребьонкін"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Казки" автора Олександр Гребьонкін. Жанр книги: 💛 Міське фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 46 47 48 ... 54
Перейти на сторінку:

- Якого костюма, синочку?! - вигукнула Наталія Петрівна. - Я так рада, що я знайшла тебе! Який ще костюм? Ми тобі кращий костюм справимо! Іванко, дорогий мій, підемо додому!

Івась здивовано подивився на неї.

- Додому? Але я тільки - но з дому.

- З якого дому?

Івась невизначено махнув рукою.

- Там далеко за лісами на високій горі мій дім. Він великий і просторий. У ньому завжди панує прохолода. Я - владика всього лісу, я - лісовий чарівник. Мені підкоряються усі - звірі й птахи ...

- Що ти верзеш, Ванько! Перед тобою мама твоя! Завжди пам'ятай про своїх рідних! А ну швидко додому і не вигадуй! – трохи закипів Аркадій Миколайович і, трохи розгублений, став тягти Ванька до трамвайної зупинки. І раптом відсмикнув руку - долоня сина була крижана!

Мати обняла хлопчика - він був холодний.

- Вибачте, але ви затримуєте нас. Бачите, хлопчик сам не хоче з вами йти, - втрутилася Сніжана Павлівна, яка суворо і поважно спостерігала за сімейною сценою.

- Я не хочу йти до вас, - раптом голосно сказав Іван. - Ось моя мама. А там мій дім. Мені там цікаво.

Він подав руку жінці з автомобіля, і вони пішли до дверей закладу, де їх вже чекали.

Наталя Петрівна гірко заплакала:

- Це не Ваня, це не мій син... Вони підмінили його… Вони щось зробили з ним. Ох, горе-горе!

Аркадій Миколайович обійняв її і сумно, незрячими очима, дивився на сніг.

Артур і Кіра стояли віддалік, похмуро спостерігаючи за тим, що відбувається.

***

У той же день Артур отримав записку від містера С. Об одинадцятій годині наступного дня вони зустрілися в барі «Пінгвін».

- Я готовий, - сказав Артур. - Скажіть, що потрібно робити.

- Іншої відповіді я й не чекав, - зауважив містер С. - Не квапся, справа не така проста.

І він витягнув з кишені пальто план місцевості. Вони довго розглядали його. Містер С. давав необхідні поради та рекомендації.

- Так що, як бачиш, шлях неблизький. Через ліс, на гору...

- Але ми живемо не в часи середньовіччя, - промовив Артур. -  Невже туди не ходить ніякий транспорт?

Містер С. зітхнув і сказав неголосно:

- Ходить. До якоїсь певної межі. Але прямі шляхи не завжди є правильні. Дивись... На рейсовому автобусі ти доберешся до селища Січове. Запам'ятав? А потім доведеться йти пішки до Горищів. Дійдеш,  а там вже постукаєш до крайньої хати, запам'ятай - до крайньої, і тобі допоможуть, дадуть все найнеобхідніше. Ось тобі дві золоті монети - будеш давати тим, хто тобі допомагає.

Артур підкинув на долоні монети:

- Ух ти! Справжні?

Містер С. пильно подивився на Артура і промовчав.

Артур сховав монети і глянув на карту.

- Тут ліс. У ньому і заблукати недовго, - сказав він.

- Я передбачив це.

Містер С. витягнув з кишені попелясті кульки. Одну поклав перед Артуром. Той мовчки покатав її по столу.

- Коли поймеш, що йти далі нікуди - підкинь кулю перед собою... І ще, подумай, що для твого брата було найбільш заповітним його захопленням, або заняттям? Це може мати значення, - сказав містер С.

- Ну, не знаю, - Артур задумався. - Ну, наприклад, він ростив троянду. Він дуже любив свою троянду, плекав її... І сад дуже любив біля бабусиної хати. Ми буваємо в цьому саду щоліта, і Ваня завжди допомагає доглядати за квітами.

- Добре, - тихо сказав містер С., ледь помітно посміхнувшись.

 

Розділ 6. Небезпечний шлях

Наступного дня Артур, взявши найнеобхідніше, таємно покинув рідний дім і вирушив у путь.

Спочатку дорога здавалася йому зовсім легкою.

Автобус, покинувши місто, неквапливо рухався серед вкритих снігом полів і дерев. Артур мружився від яскравого сонця. Раптом по обидва боки дороги потягнувся густий ялиновий ліс, і ледь помітне хвилювання охопило хлопчика.

Яскраве зимове сонце заховалось за серпанком.

- Селище Січове, - сказала старенька жінка, що сиділа поруч. -Тобі виходити...

Він зійшов на мерзлу землю, поправив рюкзак, озирнувся і пішов по бруківці в напрямку селища.

Вікна запорошених снігом хат були розписані морозом.

Артур запитав у місцевих жителів, як краще йти, щоб потрапити у Горищі.

- У нас рідко хто туди ходить, - промовив старий чоловік, погладжуючи рукавицею обмерзлі вуса. - Але якщо вже, онучку, тобі так потрібно, то йди прямо по цій дорозі до сільради, від неї візьми ліворуч... Дорога трохи в гору піде, через ліс. Через пару годин, дивись, може й дійдеш!

Артур подякував і пішов, відчуваючи погляди в спину.

Наближався вечір, але навколо було світло від снігу.

1 ... 46 47 48 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Казки, Олександр Гребьонкін», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Казки, Олександр Гребьонкін"