Читати книгу - "Світло з пітьми. Мій дивний друг Мін., Ольга Сімбірцева"

- Я піду, - промовила, коли ми дійшли до нашого місця розставання.  

- З тобою все буде гаразд? - запитав хлопець.  

- Напевно. Зрештою, тітці та дядьку наплювати, як я вчуся. Просто будуть незадоволені, що їх до школи викликають, і доведеться вислуховувати через мене. Це буде перший раз. На добраніч. 

- На добраніч.  

 Я пішла.   

 Можливо, якщо тітці й дядьку наплювати на мене, не будуть злитися через це на мене. Але я помилялася. Зрозуміла це, щойно зайшла в будинок. Тітці дзвонили зі школи. Вона і дядько вже про все знають. Тітка Мі Ре виглядала втомленою, а не сердитою. А ось дядько злився, і він був п'яний.  

- Ти зовсім від рук відбилася! - кричав він. - Ми тебе годуємо й одягаємо. Це така твоя подяка нам?! Паршивка. Уроки прогулюєш? Вештаєшся незрозуміло де, з якимось молокососом. Дорослою занадто стала?! Це синочок тієї... Кан І Силь?   

 Я просто оторопіла від почутого. Була вражена тим, що дядько дізнався про Міна. Не могла нічого навіть сказати. 

- Звідки ти знаєш, як її звуть? - запитала раптом тітка.  

- Замовкни! Це все твоє виховання. А ти, - лютував дядько, - ти в мене тепер із дому не вийдеш!   

- Вибачте мене, - промовила я, схиляючи голову.   

- Вибачте?! Замість того, щоб у ресторанчику допомагати, шури-мури розводиш, прикриваючись навчанням? Де ти зараз була? З ним?!  

 Дядько вибухнув лайкою відбірною. 

- Мовчиш?! ХХХ!   

 Він замахнувся і хотів вдарити мене з розмаху по обличчю, але я ухилилася. Швидко прошмигнула у свою кімнату. Чула, як дядько продовжував кричати, лаючись тепер на тітку. Він завівся надовго. Тепер через мене вони знову посваряться. Але тітка не захищатиме мене. Вона ніколи й не заступалася за мене. Здається, тепер вона з'ясовувала, звідки її чоловік знає матір Джи Міна.   

 Тітка Мі Ре і дядько досить швидко вгамувалися.  Але це затишшя виявилося нетривалим. Дядько вдерся в мою кімнату. Йому було мало того, що він мені вже висловив. Якщо чесно, я ніколи ще не бачила його таким розлюченим. І, судячи з усього, його не особливо турбувала бійка в шкільному туалеті або мій прогул уроку. Він злився на мене через Джи Міна. Я не на жарт злякалася.  

- Я покажу тобі, як із цим щеням паршивим плутатися. А я все думаю, якого він біля нашого будинку крутиться.  

- Він мій друг, - спробувала пояснити.  

 Але, кому я пояснювала? Якщо дядько був хоча б тверезий.   

 Він знову замахнувся, і мені майже вдалося відскочити вбік, але дядько Де Юн схопив мене ззаду за шию і притягнув до себе. Я скрикнула від переляку і болю. Дядько дихав мені в обличчя перегаром, а від його слів у мене все похолоділо всередині. 

- Як це: спати з цим виродком? Він тебе багато чому навчив?   

- Дядьку, - шепотіла я, замерзаючи від жаху і від того, як він дивився на мене липким противним поглядом.  

- Нічого я її не навчив, - почула, як у маренні, різкий голос Джи Міна.  

 Голос повний погрози зовсім близько. Залізний, холодний, такий знайомий і водночас чужий.  

 Я здригнулася, бо за спиною дядька справді стояв Джи Мін, який з'явився раптово, наче привид. Вимовивши це, він міцно обхопив дядька за шию, зігнувши руку в лікті і здавивши. Я знову побачила диявола з палаючими очима. 

- Відпусти її! Відпусти, поки я тебе, дядьку, у статус євнуха не перевів, - промовив Джи Мін йому у вухо. - Зовсім мізки пропив? 

 Мабуть, Мін занадто сильно здавив шию дядька. Дядько Де Юн, захрипівши, спробував вдихнути повітря в легені. У нього посиніло обличчя, і я злякалася, що Мін його задушить. Адже Джи Мін не може контролювати свою силу.  

 Але це змусило дядька відразу ж відпустити мене. Я відсахнулася вбік, зачепившись за край ліжка. Впала на підлогу. Мін відпустив дядька.  

- Сучий син, - насилу промовив дядько, хапаючи ротом повітря і обертаючись. - Ах ти!.. Та як ти смієш так зі мною розмовляти, щеня?! - заревів чоловік, приходячи до тями.  

 Я не встигла нічого навіть зрозуміти. Дядько кинувся до Міна, але якось осів і завив уже від болю, а в мене перед очима все поплило й оповилося туманом.