Читати книгу - "Тіньовий Перехід 2, impala"

Алекс обвів поглядом тьмяно освітлену кімнату, напруга все ще відчувалася. — У мене до тебе багато запитань.

Леонард притулився до столу, переводячи подих. — У мене теж багато питань до тебе, Алекс, але я готовий вислухати.

— Ти використовуєш магію? Що з тобою сталося? Чому?

— Так, — зізнався Леонард з нотками жалю в голосі. — Я був повним ідіотом, що не використовував її і не розвивав цей талант. Я боявся його. Якби я не був боягузом, я міг би захистити її.

— Кого? — голос Алекса пом'якшав. — Про кого ти говориш? Шпигуни Водної Ради щось зробили твоїй родині?

— Не вони. Це не їхній почерк. — Очі Леонарда потемніли від горя. — Моя племінниця, вона була жорстоко вбита. Жорстоко. Це точно не почерк Водної Ради. Я знаю їх дуже давно. І вони не ідіоти, щоб вбити одного з нащадків Ралона.

— Ти впевнений? — Кулаки Алекса мимоволі стиснулися. — Я не думаю, що вони шкодують. Вони ж звірі.

— Вони тварини, — визнав Леонард, — але вони не ідіоти. Вбивши когось подібного, вони лише додадуть собі ще більше проблем. Я впевнений, що це були не вони.

— Тоді хто?

— Гадки не маю. Леонард глибоко зітхнув. — Саме тому я знайшов тебе.

— Мене? Серйозно? — Алекс підняв брову. — Мені лестить, але я не пам'ятаю, коли я коли-небудь демонстрував дивовижні дедуктивні здібності.

— Так, — злегка посміхнувся Леонард, — але ти одна з небагатьох людей, яким я можу довіряти. Ти чудовий боєць, і твої навички стануть мені в пригоді. До того ж ти не ідіот і розумний.

— Але я не рівний Шерлоку.

Леонард розгублено нахилив голову. — А хто це? Ти його добре знаєш? Він може нам допомогти?

Алекс хихикнув, — Леонарде, Шерлок - це проникливий і уважний герой детективних романів у моєму світі.

— Ох, — пробурмотів Леонард собі під ніс.

— То хто ж підозрювані?

— Сканування енергетичної присутності показало, що це була не людина, — пояснив Леонард, потираючи скроні, ніби намагаючись скласти пазл у своїй голові. — Якась істота, і досить могутня. Тому розумного напарника мені недостатньо.

— І чим я можу допомогти? — запитав Алекс, відчуваючи, як у його голосі закрадається розчарування. — Я вже зустрічався з одним... недружнім персонажем і не зміг навіть рани на ньому залишити. — Він зробив паузу, оскільки ідея сформувалася в його голові. — Але... Зачекай, у мене є ідея, як ми можемо зрівняти шанси. Але мені потрібна твоя допомога.

Леонард нахилився вперед, його сірі очі загострилися від цікавості. — Я уважно слухаю, Алексе.

Алекс посунувся, його залізне тіло злегка скрипнуло. — Існує артефакт  який належить мені, і він мені дуже потрібен. Але зараз він знаходиться у дуже поганої людини, яка може використати його в поганих цілях. 

Леонард звів брови. — Що це?

— Це амулет, дуже потужний. Мені вдалося забрати його у відьми, — пояснив Алекс, і в його голосі з'явився відтінок нагальності. — Пам'ятаєш, я розповідав тобі, що жив на Теравінті?

— І що?

— Цей амулет привів мене сюди.

— Неможливо, — злегка насміхнувся Леонард. — Істоти без магії не можуть використовувати магічні артефакти.

— Але я міг, — наполягав Алекс. — І коли я бився з демоном, він навіть не зміг мені зашкодити.

— Демон? — Очі Леонарда скептично розширилися. — Слухай, Алексе, я знаю, що ти хороший боєць, але не переймайся. Ти б і кількох секунд не протримався з демоном. Вони швидкі та сильні, і не встигнеш і оком змигнути, як будеш мертвий.

— Так, я знаю це, — сказав Алекс, його тон ставав все більш напруженим. — Амулет захищав мене від його нападів. Я використав його одного разу без магії. А може, в мені є магія. 

Леонард задумливо погладив своє підборіддя. — Якщо амулет просто створив перед тобою невидимий бар'єр, то в цьому немає нічого унікального. Він працює автономно, таким чином. У цьому немає нічого дивного. І це, до речі, пояснює, як ти вижив після демона. — Він зробив паузу, на його обличчі з'явився проблиск сумніву. — Якщо, звичайно, ця історія не вигадка.

— Я не брешу, — огризнувся Алекс. — Коротше кажучи, цей амулет знаходиться у глави гільдії злодіїв «Шепіт тіней».

Вираз обличчя Леонарда потемнів від рішучості. — Зрозумів, підімо і вб'ємо їх.

— Це не так просто, — глибоко зітхнув Алекс. — Гадаю, ти вже помітив, що моє тіло дещо змінилося? До речі, як ти мене впізнав?

— Твоя душа, Алекс, — тихо відповів Леонард. — Твоя душа. Мені не потрібно бачити твоє обличчя, щоб впізнати тебе.

— Я бачу, — Алекс на мить відвів погляд, перш ніж продовжити. — Проблема в тому, що мене нещодавно викрали і наклали закляття на мій кристал - прямо тут, в моїй голові. — Він постукав себе по скроні, щоб підкреслити. — Шепіт Тіней просто знищить його, як тільки я зроблю щось не так. 

— Дай мені подивитися! — зажадав Леонард.

Алекс злегка нахилив голову вперед, щоб Леонард міг розглянути її.

Пальці Леонарда на мить зависли над кристалом, вбудованим в голову Алекса, перш ніж він впевнено посміхнувся. — Ха! Яка примітивна магія! Я можу зняти це закляття за кілька секунд.

Пальці Леонарда м'яко світилися, коли він бурмотів заклинання, і слабке мерехтіння огорнуло кристал, вбудований в голову Алекса. Через кілька миттєвостей мерехтіння припинилося, і Леонард задоволено відсмикнув руку.

— Ну ось, будь ласка. Як новенький, — сказав Леонард, відступаючи назад.

Алекс торкнувся його скроні, відчуваючи, як його охоплює почуття полегшення. — Ого, дякую, я справді почуваюся краще. 

— А тепер до справи, де вони? — тон Леонарда став серйозним.

— Вони відсиджуються у старій фортеці на околиці міста, — пояснив Алекс. Вона добре охороняється і укріплена.

Леонард впевнено посміхнувся. — Ну, а тепер ходімо за амулетом.

Вони не такі слабкі, як здаються, — попередив Алекс.

— Нам не треба хвилюватися. Я все одно сильніший. До того ж у тебе залізне тіло.

Алекс похитав головою. — Я все одно вважаю, що це самогубство - отак піти звідси.