Читати книгу - "У пошуках легенди Книга 1 "Неймовірні пригоди", Yu Lee"

– Постараюся, але не обіцяю, – посміхнулася я їй.

Вони билися на всю силу, і це виглядало досить жахливо. Пишні дерева, які були довкола, дуже зменшилися у розмірі і досить грубим способом. Чимало квітів було видерто і у мертвому вигляді валялося на землі. І ні єдиної емоції на обличчях моїх друзів і це лякало найбільше, адже вони холоднокровно намагалися вбити один одного.

– Хлопці, ну заспокойтеся ви нарешті! – хотіла я спочатку піти дипломатичним шляхом та банально поговорити. Але на мене навіть уваги не звернули. Я ризикнула і підійшла ще ближче, щоб заговорити з ними, але ця спроба теж не мала успіху. А чого я очікувала, адже вперше вони теж проігнорували мене. – Чорт забирай! Ви вже мене дістали! – ніколи не славилася міцними нервами, особливо коли мене ігнорують. Нарешті я не витримала, активувавши свою зброю і нахабно влізла в їхню битву.

– «Анка, ти скажена, чи що? Життя набридло?!», – не припиняла своїх обурень лисиця.

– Хочу їх вирубити! Бо вони мене вже дістали! – заявила я.

– «Думка звичайно хороша, але важко-здійсненна!», – сказала вона і продовжила вишукувати джерело цього саду щоб швтдше це припинити.

– Ну тоді якось заблокувати їх рух, – шукала я альтернативи.

Підійшовши ближче до хлопців, я роздивилась безліч поранень, але вони зовсім не звертали на це уваги. Цікаво, чи вийде у мене їх заспокоїти, щоб не поранити.

І тоді я вирішила просто приморозити їхні ноги до землі, щоб не рухалися. Як на мене, це оптимальне рішення. Але для його здійснення я доклала чимало зусиль. Вони рухалися так швидко, що простіше було їх повністю заморозити, але в цьому випадку вони б померли, тому я полювала тільки за їхніми ногами, а вони продовжували не звертати на мене увагу.

Після того, як я потрапила, хлопці примерзли до землі, але це їх надовго не стримало. Том звичайно ж спробував вирватися, але в нього це не виходило, а от Нік вибрався майже відразу ж за допомогою магії. В цей момент стало зрозуміло хто з них сильніший супротивник. Щоправда я сподівалася, що в такому стані він не зможе логічно і правильно міркувати, про те, що потрібно робити, але не все сталося як гадалося. Він вибрався і рішуче рушив у мій бік. Мабуть, тепер його противником була я, що зовсім мене не тішило. Мене більше влаштовувала роль спостерігача, на якого вони не звертають уваги.

– Стій, не наближайся! – намагалася я його зупинити, тому що битися з ним у мене не було жодного бажання.

Шкода тільки мої слова до нього не доходили, і він уже приготувався до атаки. Коли він запустив у мене своєю магією за допомогою револьвера, я встигла поставити бар'єр, який відбив цей удар, а от його швидкі атаки мечем, мені довелося відбивати вже фізично, що мене ще більше не тішило, бо Нік вправний воїн, і до того ж дуже спритний, і в цьому я в рази йому поступаюся, бо я не зовсім майстер ближнього бою.

– «Ні, ну а на що ти розраховувала? Що у вас вийде спокійний діалог за чашкою чаю?», – подумалося мені. Відбиваючись від його численних ударів, я спіткнулась через валун, що з'явилися під час битви, і підвернула ногу. Цей біль мене трохи відволік і цього вистачило, щоб я пропустила удар і зазнала серйозної рани в лівому боці. – Дідько! – вилаялася я.

– «Анка, обережно!», – Почула я стурбований голос лисиці, який лунав у мене в голові.

– Та знаю я, просто так вийшло – «От халепа, тепер від його ударів ще складніше ухилятися», – подумала я.

– «Будь обережніша! Адже якщо щось трапиться, лікувати тебе взагалі не буде кому», – попередила мене лисиця, при цьому ходячи туди-сюди всередині бар'єру.

– Точно! – раптом спала мені на думку  одна ідея.

– «Що трапилося?», – здивувала я лисицю своїм вигуком.

– Та от що я подумала, може спробувати подумки достукатися до Ніка. Він же мої думки теж якось міг читати. І якщо до нього звичайним способом не можна докричатись, то може якось так вийде, – якось пояснила я їй, при цьому відбиваючись і притримуючи рану, щоб сильно не кровоточила. Я намагалась її підлікувати але випади Ніка мене сильно відволікали, тому прийшлось це вікласти, щоб не отримати нових таких же поранень.

– «Варто спробувати», – погодилася вона зі мною. Сказати, звичайно, просто, а от намагатися сконцентруватися на думках Ніка, коли потрібно ухилятися від його ударів, вкрай складно.

– «Нік, ти мене чуєш? Будь ласка, поверни свій розум», – говорила я йому. Але я наче билась об високу кам’яну стіну,  він поки ніяк не реагував на мій посил, та ще й запустив у мене сильною магією, від якої я відлетіла на кілька метрів, боляче приклавшись спиною об землю і перекинувшись кілька разів. На щастя вона була вже добре розгорнута хлопцями і тому не така тверда.

Відкашлявшись, я знала, що відпочивати було ніколи і треба підніматися. Я це зробила так швидко як тільки могла, але Нік виявився біля мене швидше ніж я встигла схаменутися та моєю першою реакцією було відкинути його магією вітру. Це дало мені трохи часу, тому що він швидко оговтався і запустив у мене потік магії вогню. Але з нею мені було простіше, бо то моя стихія, я просто її розвіяла і навіть не довелось ставити бар’єру. 

– «Нік, ну прокинься ж», – почала я вже благати його. За такий короткий час, що я знаю його, ми встигли добре порозумітися і навіть кілька разів врятувати один одному життя, у ситуації із повсталими. Я вже вважала його за свого друга, не кажучі про те, що він спокушав мене своєю усмішкою і підкачаним тілом.