Читати книгу - "Багряна кнея, Еллі Гарус"

Ще Лізетт цікавилася, чи я не маю здобутих матеріалів з приводу нічного диявола. Мабуть, й до неї докотилися чутки про страшне чудовисько, яке полює ночами на людей. Я розповів у листі усе, що трапилося зі мною під час шляху до Гертруну, як втратив руку і послання для барона, про жахи, які переслідують уві сні, та звичайно ж, я розповів про добуті мною легенди, виписки зі старих хронік газет, відомі випадки, згадки, що стосувалися нічного диявола. Сподіваюся це допоможе їй в особистому інтересі до цієї загадки.

***

Пил осів на землю й завіса спала з неба. Війна, що почалася як несподівана буря, причаїлася за лощиною й чекала на зручний момент для нової облоги. Князь озирнуся назад і згадав те колишнє, що кануло в темряву століть. Нутром відчував, що після падіння стіни на кордоні, після поранення та загибелі половини його війська, врятувати землі від нового ополчення лорда Аркхенського зможе лише його влада над стихією. Але не тільки в нім приховувалися вахнархські сили, Лізетт дізналася про свою справжню природу не так давно, й встигла зі сміливістю навернути її на благо Вахнархії. Повітря знову пахне дощем. Міхай повертається до бойової піхоти під ранок і роздає наступні вказівки.

Стало менше засмучених фраз й поглядів у бік Херувіми, у будинку залишилися лише вони. Княгиня прокинулася пізніше звичайного, помітила що графині поряд немає, тоді вона спустилася на перший поверх, сподіваючись її відшукати.

«Це ж не сон був?.. Вона не могла наснитися від утоми після всього пережитого на полі бою? Якщо сон, то я знаю, що ми знову побачимось. І ми знову поговоримо. Ми будемо радіти і плакати. І ми станемо такими, якими й мали бути. Таке життя. Вищі сили, дайте знати, що то був не сон?!»
Лізетт знаходить Хері біля каміна та радісно зітхає. Це не сон! Загорнута в стару ковдру, Хері дивилася прямо на полум'я у каміні не помічаючи, що княгиня підійшла до неї.
  — Хері… З вами все добре?

Вона обернулася, в її очах замість звичного привітання Лізетт побачила підталий смуток. Це настільки вразило княгиню, що вона зробила крок назустріч, простягнула руку до лиця, але схаменулася, й зупинилася. Графиня сіпнулася на місці, нарешті помітивши Лізетт, швидко витерла солоні струмочки на щоках. Вона хотіла продовжити шлях на повіт, як було задумано її чоловіком графом Сніжанським. Молодший син, мабуть, уже розпорядився її шукати. Вона мала приїхати ще вчора вночі, але розлучатися з милою Лізетт їй не хотілося.
  — Так, так… Вибач! Все гаразд, люба. Я не стала тебе будити, ти солодко сопіла уві сні.
  — Якщо все добре, чому я бачу в очах сльози? Те через мене? Історію, яка може бути правдою? Люба Хері, у мене в думках не було вас засмучувати.
Херувіма кинулася до Лізетт з теплими обіймами.
  — Мила моя дівчинко, твоєї провини немає, сум мій про інше. Як бачиш, я недовірлива натура, вразлива й м'яка. Зроду в мені не було такої сміливості, рішучості та безстрашності, як у тобі. Тільки така як ти могла протистояти князю Міхаю.
  — Так, протистояла, але все одно стала його дружиною! Зла не вистачає у розмовах із ним. Він... – від нової хвилі люті запнулася, – він часом нестерпний, наводить жах, хоча здається, я навчилася абстрагуватися, все залежить від ситуації. Іноді я розумію, де він лукавить. Одного разу я таки доб'юся його прийняти мою незалежність!
Херувіма усміхнулася:
  — Дізнавшись, що ти стала його дружиною, я спочатку злякалася за тебе.  Я… я… всі знають легенди про вахнархських князів. Ти була така нещасна в нашу першу зустріч, коли розповідала історію, нібито про подругу, яка має вийти заміж за некоханого. Я зрозуміла, що ця історія про тебе і… Ти втікла від Тимоша, сердилася.
  — Так, та історія про мене. Тільки я бігла від батька тому, що він збирався видати мене заміж за першого ліпшого, аби не за Міхая.
Херувіма не приховувала подиву.
  — Навіть так?
  — Зрештою, я все одно потрапила до рук Міхая, і як він часто повторює, мені треба змиритися з долею, мовляв – я кров його крові.
  — Не віриться, що ти покорилася і здалася обставинам, — обурилася графиня. — Хоча, коли ти говориш про Міхая, я чую у твоєму голосі нотки поблажливості до нього. Щось таки є, ти відчуваєш до нього теплі почуття?
Лізетт раптом почервоніла.
  — Ще чого! Я з ним воюю, а це не означає, що у мене до нього якісь там глибокі почуття! Він живе поза людськими правилами, поза межами та принципами. Через те вселяє страх… і захоплення!

Херувіма з розумінням поставилася до думки Лізетт, але жіноче серце, просякнуте гірким досвідом, підказувало графині, що княгиня навмисно заперечує виниклу прихильність до Міхая. На те має бути причина, і як виявилося, причиною став її власний приклад – нерозділене кохання з Тимошем. Лізетт без затримки випалила все, що думає про Гертрунського; що він зрадник, боягуз, невдаха гравець. Вона не здивується, якщо раптом виявиться, що він програв Хері її нинішньому чоловікові графу Сніжанському.
  — Він знехтував тобою, Хері… Твоєю любов'ю, вірністю, правдою про мене. А ти продовжуєш його любити? Ну за що, скажи? За що любити такого безсердечного боягуза та брехуна?!

Херувіма була б рада відповісти, чому вона досі зігріває любов до Тимоша у серці, яке за стільки років страждань ще не розучилося відчувати. Але правда в тому, що істина була настільки глибокою від Лізетт, що травмувати її зараз графиня Сніжанська не мала права. Бідолашна дівчинка і так живе серед війни, в оточені князя, який, очевидно, життя без неї свого не уявляє, але вона всіляко заперечує свою тягу до нього. Вона більше не може тут залишатися. Одного разу набравшись сміливості, Хері розповість Лізетт гірку історію її народження. Проте, нині графині важко: присутність Лізетт розчулює її ще більше, і тоді від правди не втекти за втішними словами.