Читати книгу - "Божевільні емоції, Ірина Білик"

-Дава повернувся,- каже з усмішкою. Віола відкладає все й здивовано моргає.

-Серйозно? Як таке може бути? Він же ніби назавжди поїхав тоді,- каже з усмішкою. Кіра киває та пробує зручніше сісти, але в неї не виходить, бо їй мішає пасок безпеки. 

-Так. Пам'ятаю, як він казав, що батько його забирає до себе й він більше не повернеться, але він сам написав мені,- каже широко посміхавшись. Мене хвилює зараз лише одне запитання. Хто такий цей чортовий Дава? Як я зрозумів це хлопець, і це погано. 

-Що написав?- запитує Віола підсуваючись ближче. Кіра розблоковує свій смартфон та передає сестрі. Вона швиденько читає й здивовано дивиться, поки Кіра усміхається на всі 32. Щось мені це вже не подобається. Дивлюся в дзеркало й бачу роздратований погляд Дем'ян. Як я розумію, друг також не в захваті від цього повороту.

-Бачу, ти в шоці, Ві. Але дідько! Твоє перше кохання повертається!- ось тепер закляк Дем, і я разом з ним. Перше кохання? Погляд друга стає розсердженим й він голосно вдихає та видихає через ніс. Єдине, що тепер я знаю, це те, що нам обом капець як не подобається цей хлопець. Хоча, хоча ми з ним ще навіть не знайомі.

       Майже годинну, а, бо більше дівчата говорили про цього Даву. Ревність пробиралася аж до кісточок, і не в одного мене. Дем'ян, той який ніколи не ревнував нікого, скоро вибухне від злості. Що я дізнався про цього хлопця, це тільки, що його звуть Давид, він колишній найкращий друг Дані, і по сумісності колишній хлопець Віоли. Головне, що не Кіри, а то я б зараз так само сидів почервонілий від злості. Думайте, що хочете, але власний хлопець. Якби це був колишній хлопець Кіри, то я б напевно вже вибухну. Від думки, що в Кіри був хлопець я настільки стиснув кермо, що в мене аж кісточки пальців побіліли. Хоча бляха! Що зі мною? Яке мені діло до цього? Я ж нічого не відчуваю до колючки? Правда? 

            Подальший шлях був в тиші, від чого я радів. Це дало мені часу заспокоїтися, і другові також. Кіра ще напевно трішки переписувалася з тим хлопцем, і знову сіла за ноутбук. Коли навігатор показував, що нам приблизно ще їхати годину, Кіра заснула. Сперлася до вікна і в такій позі заснула. Я попросив Дем'яна передати мені, мою кофту, що лежала в заді. Я легенько накрив її, поки Віола ходила в туалет. Сьогодні дівчина здивувала мене, коли заплела цю прекрасну французьку косу та одягла спортивки. Мушу визнати, вони дуже гарно сидять на ній. В неї такий легкий образ, від якого я відчуваю збудження, але найбільше з розуму зводить мене голе плече дівчини. Так і хочеться провести кінчиками пальців по ній, поцілувати її ніжну шкіру, позначити її як свою. Але я все зіпсував, і розумію, що колючці буде краще без мене та моїх постійних емоційних гойдалок...

             Віола приходить й ми їдемо далі. Говоримо трішки, і дівчина також починає засинати. Весь інший шлях в моїй голові крутяться слова Кіри. ,,Ти підлий брехун та лицемір, Алчевський!" Потім ще одна фраза ,,Тільки ти почав мені подобатися, і тільки я думала, що ти нормальний, як ти все зіпсував!" Потім ще ,,Я ненавиджу тебе, Гліб Алчевський!" І ще, і ще, і ще... Кожне її слово наче удар під дих... Мені до біса було боляче слухати ці слова, але це не виправдовує мене та мого вчинку. Я це зробив, і на цьому покінчено. Не хочу, щоб в майбутньому, якби ми спробували й в нас не вийшло, було боляче їй. Вона як ніхто інший заслуговує на щастя та справжню любов, з великим майбутнім.

           Але зі мною дівчина не буде мала цього. По-перше, я дуже власна людина, по-друге, я до біса ревнивий й від ревності я вибухаю та мій мозок перестає думати, по-третє, я бляха, переспав зі стількома дівчатами, що я аж боюся уявити, що буде якщо я зустріну їх десь на вулиці. Ось тому я не хочу заводити серйозні стосунки, я націлений тільки на кампанію дідуся. Більше мені нічого не потрібно...

         Коли заїхали на подвір'я, Дем'ян вже поскладав все своє у рюкзак й взявся за Віолине. Він так все акуратно робив, наче боявся чогось. Я повертаю погляд до колючки й бачу, що в неї все складено, тільки ось сама вона ще спить. Сподіваюся вона з просоння не пошле мене чим найдальше. Акуратно заправляю передні пасма дівчини, й тихо шепочу.

-Кіро, Кіро,- дівчина ворушиться, але не прокидається. Тоді я ніжно торкаюся її щоки та ще раз говорю. Після цього дівчина прокидається та одразу починає оглядатися навколо. З заду можна почути, як Віола послала Дем'яна чим подальше, а той ледь стримується, щоб не засміятися. Парочка божевільних, сподіваюся в них все налагодиться. Хоча це зовсім інша історія, їхня історія в яку я не маю права вмішуватися. Не я головний герої їхньої казки, і не я буду вирішувати, які вони насправді.

        Дівчина з горем пополам прокинулася і ми нарешті вилізли з машини. Кіра все ще виглядала сонна, але впевнено стояла на ногах, що не скажеш про Віолу. Вона на кожному місці засинала. Ми витягнули валізи і я побачив, що в нашу сторону направляється моя мама та ще якась жінка. На вигляд років як моїй мамі, можк навіть сказати, що вони однолітки. Жінка має біляве волосся, таке я бачив тільки у двох людей. Це в Єгора, і в бабусі Кіри. На губах в жінки червона помада, а сама вона одягнена в червоний штанний костюм. Погляд колючки простежив за моїм й вона завмерла на місці. Очі дівчина округлилися й вона похитнулася. Я одразу взяв її за руку та подивився на неї.

-Кіра, що з тобою?- запитую схвильовано. Вона ж не збирається втрачати свідомості? Правда?

-Мама...