Читати книгу - "Таргани"

— Ти думаєш, він її використав?

— Щось у цьому роді.

— А може, це моя мати використала його?

Харрі сів на стілець під деревом, але вона продовжувала стояти.

— Мати не хотіла, щоб я була присутня при їхніх зустрічах, так що я майже незнайома з ним.

— Але ти знаєш його краще, ніж я.

— Невже? Гм. Він справляє враження веселої людини, але, може, це тільки здається. У всякому разі, він намагався налагодити зі мною стосунки, наприклад, вирішив водити мене на тайський бокс. Очевидно, думав, що я цікавлюся спортом, раз люблю стрибати із трампліна. Чи використав він її? Не знаю. Шкода, що не можу тобі допомогти, але мені невідомо, що криється в душі в чоловіків цього віку, адже ви не показуєте своїх почуттів…

Харрі поправив сонцезахисні окуляри.

— Дякую, дуже добре, Руно. Ти не попросиш матір, щоб подзвонила мені, коли прокинеться?

Вона встала на краю басейну, повернувшись спиною до води, відштовхнулася й описала прямо перед ним нову параболу, вигнувши назад спину й відкинувши голову. Він побачив бульбашки на поверхні води й повернувся, щоб піти.

Шеф Брекке в «Барклай Таїланд» був лисий, і на обличчі його читалося занепокоєння. Він усе кахикав і кахикав, потім тричі попросив Харрі назвати своє ім’я. Харрі оглянув кабінет і зрозумів, що Брекке не брехав: офіс у керівника був набагато скромніший, ніж у підлеглого.

— Брекке один із наших кращих брокерів, — заявив шеф. — У нього чудова пам'ять на цифри.

— Авжеж.

— Він хитрий, так. Але це його робота.

— О’кей.

— Дехто стверджує, що він часом буває твердим, але ніхто з наших клієнтів не може обвинуватити його в нечесності.

— Що він за чоловік?

— Хіба я щойно вам це не розповів?

Повернувшись в Управління поліції, Харрі подзвонив в Осло Туре Бьо, керівникові валютного відділу «ДНБ». Той повідомив йому, що в Брекке був зв’язок із дівицею з операційного відділу, але незабаром закінчився, очевидно з її ініціативи. Він припустив, що це могло стати причиною переїзду Брекке на роботу в Бангкок.

— Зрозуміло, за пристойні відступні й підвищення зарплати на додачу, — додав він.

Після обіду Харрі й Нхо спустилися ліфтом на другий поверх, де тримали Брекке, очікуючи, коли його переправлять у слідчу в’язницю в Пратунамі.

На Брекке був усе той же костюм, у якому його заарештували. У розстебнутій сорочці із підкоченими рукавами він уже не був схожий на брокера. Чуб прилип до лоба, він розгублено дивився на свої долоні, що нерухомо лежали перед ним на столі.

— Це Нхо, мій колега, — сказав Харрі.

Брекке кивнув і усміхнувся.

— У мене до вас усього одне питання, — вимовив Нхо. — Ви провели посла на підземний паркінг до його машини в понеділок третього січня о сімнадцятій нуль-нуль?

Брекке подивився спершу на Харрі, потім на Нхо.

— Так, — відповів він.

Нхо кинув оком на Харрі й кивнув.

— Спасибі, — сказав Харрі. — Це все.

Розділ 30

Машини на шосе рухалися як черепахи, у Харрі розболілася голова, кондиціонер загрозливо свистів. Нхо зупинився біля в’їзду на паркінг «Барклай Таїланд», опустив скло й довідався від плосколицього охоронця-тайця в напрасованій формі, що Джим Лав сьогодні не працює.

Нхо пред’явив свій поліцейський жетон і пояснив, що їм треба переглянути одну відеокасету, однак охоронець осудливо похитав головою й порекомендував їм зв’язатися з охоронним агентством. Нхо повернувся до Харрі, знизавши плечима.

— Поясни йому, що мова йде про розслідування вбивства, — сказав Харрі.

— Я вже пояснив.

— Тоді доведеться пояснити докладніше.

Харрі вийшов із машини. В обличчя вдарило гаряче вологе повітря, немов він підняв кришку каструлі з киплячою водою. Харрі потягнувся, повільно обійшов навколо машини. Охоронець насупився, бачачи, як до нього наближається двометровий фаранг, і поклав руку на пістолет.

Ставши перед ним, Харрі посміхнувся й лівою рукою згріб його за ремінь. Охоронець було скрикнув, але не встиг учинити опір, тому що Харрі висмикнув у нього зі штанів ремінь і запустив усередину праву руку. Охоронець підскочив, і в цей момент Харрі рвонув його до себе. Труси затріщали. Нхо щось крикнув, але було вже пізно. Харрі тріумфально розмахував над головою білими трусами. Наступної миті білизна полетіла в кущі. Після чого Харрі повільно обігнув машину й знову сів у неї.

— Старий шкільний фокус, — заявив він здивованому Нхо. — Тепер знову починай переговори. От дідько, яка спека…

Нхо вистрибнув із машини й після кількох ласкавих слів до охоронця просунув голову у вікно салону й кивнув. Харрі пішов за ними обома в підвал, при цьому охоронець кидав на нього люті погляди, намагаючись триматися якнайдалі.

Загудів відеопрогравач, і Харрі закурив сигарету. Він уважав, що нікотин у деяких ситуаціях дійсно стимулює роботу мозку. Наприклад, у таких, коли хочеться закурити.

— Отже, — вимовив він, — ти думаєш, Брекке каже правду?

— Ти теж так думаєш, — відповів Нхо. — Інакше не взяв би мене із собою в цей підвал.

— Авжеж. — У Харрі защипало в очах від диму. — І зараз ти побачиш, чому я так думаю.

Нхо переглянув запис і похитав головою.

— Це касета від понеділка, десятого січня, — сказав Харрі. — Близько десятої години вечора.

— Ти помиляєшся, — заперечив Нхо. — Це той самий запис, що ми дивилися минулого разу, від третього січня, коли сталося вбивство. До речі, дата написана на корінці обгортки.

Харрі випустив із рота дим.

— Запис той самий, тільки дата весь цей час стояла інша. Здається, що наш друг, котрий розгулює без трусів, зможе підтвердити, що перепрограмувати дату й час у куті кадру зовсім неважко.

Нхо глянув на охоронця: той, знизавши плечима, кивнув.

— Але це не пояснює, звідки ти знаєш, коли зроблено цей запис, — додав Нхо.

Харрі мотнув головою, указуючи на плівку.

— До мене це дійшло, коли я прокинувся сьогодні вранці від шуму машин на Таксін-бридж під вікнами, — почав він. — І зрозумів, що машин у кадрі надто вже мало. Але ж тут величезний паркінг у шість поверхів й у будинку стільки різних компаній і фірм. Час між четвертою і п’ятою годинами дня, а за цілу годину повз проїжджають усього лише дві машини. — Харрі струсив попіл із сигарети. — А ще я подумав ось про це. — Він устав і вказав на чорні смуги на цементній підлозі. — Це сліди мокрих шин. Від двох автомобілів. Коли востаннє в Бангкоку був дощ?

— Два місяці тому, якщо не більше.

— Помиляєшся. Чотири дні тому, саме десятого січня, між