Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Мáліна 📚 - Українською

Читати книгу - "Мáліна"

427
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мáліна" автора Інгеборг Бахман. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 46 47 48 ... 101
Перейти на сторінку:
align="left">Маліна: О Боже, чому ти весь час говориш «мій Батько»? Я: Добре, що ти мені це нагадуєш. Однак дозволь подумати трохи. Накрий мене. Ким би міг бути мій Батько? Чи знаєш, наприклад, ти, хто твій Батько? Маліна: Облишмо. Я: Скажімо, я маю про нього якесь уявлення. А хіба ти не маєш? Маліна: Ти хочеш викрутитися, хочеш бути хитрішою? Я: Можливо. Хотіла б хоч раз і тебе обманути. Скажи мені ось що: чому ти подумав, що мій Батько не є моїм Батьком? Маліна: Хто твій Батько? Я: Цього я не знаю, не знаю, я справді не знаю. Ти ж набагато мудріший, ти ж завжди усе знаєш, своїм усезнайством ти мене доведеш до безтями. А себе ти сам хіба не доводиш? Авжеж, звичайно, ніколи. Зігрій мені ноги, саме так, спасибі, мої ноги зовсім заціпеніли. Маліна: Хто він? Я: Я не скажу ніколи. Не зможу сказати, бо цього я не знаю. Маліна: Знаєш. Присягнися, що ти не знаєш. Я: Я ніколи не присягаюсь. Маліна: Тоді я скажу тобі це, чуєш, я скажу тобі, хто він. Я: Ні. Ні. Ніколи. Ніколи цього не кажи. Принеси мені льоду та холодного мокрого рушника на чоло. Маліна: (йдучи) Ти скажеш мені, будь певна.

Вночі телефон починає тихесенько скиглити, він будить мене криком чайки, потім у ньому вчувається сичання реактивних двигунів боїнгів. Телефонує хтось із Америки, і я з полегшенням відповідаю: Алло. Темінь, навколо я чую тріскіт, я на озері, лід на якому тане, це було зовсім промерзле озеро, а тепер я вишу в воді з телефонним шнуром, лиш тільки на цьому кабелі, який забезпечує зв’язок із Америкою. Алло! Я вже знаю, телефонує мій Батько. Озеро, певно, незабаром стане вже зовсім вільним від криги, та я тут на острові, який лежить далеко від берега, він відрізаний, корабля теж немає. Мені хочеться крикнути в телефон: Елеоноро! звати свою сестру, однак на кінці протилежному може бути лише мій Батько, я дуже мерзну й чекаю із телефоном, занурююсь, виринаю, та все-таки маю зв’язок, Америку чую добре, у воді ще можна телефонувати понад водою. Говорю швидко, я захлинаюсь, ковтаю воду: Коли ти приїдеш, я тут, так, тут, ти ж знаєш, як це жахливо, зв’язку вже немає жодного, я відрізана, я сама, ні, кораблі вже не ходять! І в той час, як чекаю на відповідь, бачу, як затьмарився сонячний острів, корчі олеандрів схилили віти, вулкан вкрився кристалами льоду, він теж замерз, клімат уже змінився. Батько сміється у телефон. Кажу: Я відрізана, приїжджай, коли ти приїдеш? Він сміється й сміється, сміється, мов у театрі, там мав він навчитися так страхітливо сміятись: ГА-ГА-ГА! Увесь час: ГА-ГА-ГА! Так сьогодні ніхто не сміється, кажу, так ніхто не сміється, припини так сміятися. Однак Батько не припиняє свого дурнуватого сміху. Чи можу я подзвонити тобі сама? питаю я лиш для того, щоб припинити увесь цей театр. ГА-ГА! ГА-ГА! Острів іде на дно, це видно з кожного континенту, а сміх тим часом лунає далі. Мій Батько пішов до театру. Бог — це вистава.

Випадково мій Батько ще раз зайшов додому. Мати тримає в руці три квітки, ці квіти — запорука мого життя, вони не червоні, ані блакитні чи білі, однак призначені все ж для мене[275], мати кидає першу квітку під ноги Батькові, перед тим, як він зможе до нас підійти. Я знаю, що вчинок матері правильний, що мусить їх йому кинути, але тепер я знаю також, що вона усе знає, кровоблуд, це був кровоблуд, однак я все-таки хочу попросити у неї віддати мені решту квітів, і я дивлюся в смертельнім страху на Батька, щоб помститися і на матері, він вириває у неї з рук решту квітів, він стає на них, всі три квітки топче ногами, як він часто топтав у нападах люті, він ступає по них і тупцює, так, ніби йдеться про те, щоб знищити трьох блощиць, настільки ще небайдужим є для нього моє життя. Я вже не можу дивитися на свого Батька, я з криком чіпляюсь за матір, так, це було, це був він, це був кровоблуд. Але потім я помічаю, що мати моя мовчить, мов німа, вона не зрушиться з місця, а в моїм голосі від самого початку немає жодного звуку, я кричу, та мене ніхто вже не чує, нічого не чути, лиш рот мій відкритий, він і мені підібрав голос, я не можу промовити слово, яке йому хочу викрикнути, і в цій напрузі, із цим сухим, роззявленим ротом, повертається знову те ж саме, я знаю, що божеволію, і щоб зовсім не збожеволіти, я плюю Батькові прямо в обличчя, тільки в роті моєму немає більше слини, навіть подих із уст моїх не досягне його. Мій Батько лишається недоторканим. Він лишається незворушним. Мати мовчки підмітає розтоптані квіти, цю дрібку сміття, щоб у хаті не було бруду. Де сестра моя у цей час, де вона? У цілому будинку я не бачила своєї сестри.

Батько мій забирає в мене ключі, крізь вікно викидає на вулицю мої сукні, я ж віддаю їх одразу в Червоний Хрест, після того, як витріпую порох, бо маю ще раз повернутися в дім, я бачила, як заходили його співучасники, перший б’є тарілки і скло, та кілька склянок Батько наказує відставити вбік, і коли я, тремтячи, йду до дверей і наближаюсь до нього, він бере першу склянку й жбурляє у мене, потім другу мені під ноги, він кидає й кидає усі склянки, і хоча цілиться дуже точно, у мене влучає лиш кілька осколків, кров спливає тонкими цівками вздовж чола, витікає із вуха, виступає на підборідді, сукня вся в плямах крові, бо кілька тонких уламків пройшли крізь тканину, з колін краплі крові стікають помалу, але я хочу, я мушу йому щось сказати. Він каже: чекай лиш, чекай і дивися! Я нічого більше не розумію, хоча знаю, що маю привід для страху, що побоювання не були ще чимось найгіршим, бо Батько повеліває зірвати мої книжкові полиці, так, саме так він і каже, «зірвати», а я хочу закрити собою книжки, хоча чоловіки підходять з глумливим посміхом, я

1 ... 46 47 48 ... 101
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мáліна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мáліна"