Читати книгу - "Чорна стріла"

— Звичайно, — відповів бродяга. — Він повернувся минулої ночі і добре відлупцював мене за те, що я був п'яний, — так що за вас мені відплатили, мій мастере. Та й несамовита ж людина, цей Елліс Дакуорт! Він, мов навіжений, прискакав сюди з Кравена, щоб розладнати цей шлюб. А ви ж, мастере Діку, знаєте його: якщо він щось задумав, то доб'ється свого.

— Ні, — сказав Дік спокійним голосом, — ми з тобою, мій нещасний брате, — пропащі люди. Я сиджу тут як полонений, тому що викликав у них підозру, і змушений тепер відповідати головою за цей самий шлюб, який Елліс збирається розладнати. В мене, клянусь розп'яттям, чудовий вибір: втратити кохану або до того ще й життя! Гаразд, будь що буде, хай пропадає життя.

— Клянусь небом! — крикнув Лоулес, підводячись. — Я йду звідси!

Але Дік поклав йому руку на плече.

— Друже Лоулесе, сиди спокійно, — сказав він. — Якщо в тебе є очі, поглянь он туди, у куток, за олтар. Хіба не бачиш, ти ще не встиг встати, як озброєні люди підвелися і чекають, щоб схопити тебе? Скорись, друже. Ти був хоробрим на борту корабля, коли думав, що потонеш у морі; будь хоробрим і тут, коли доведеться вмирати на шибениці.

— Мастере Діку, — задихаючись, сказав Лоулес, — все це так несподівано впало на мене, але дайте мені хвилиночку передихнути, і, клянусь небом, я буду таким же хоробрим, як і ви.

— Ось тепер я впізнаю в тобі мого хороброго друга! — сказав Дік. — І все ж, Лоулесе, як мені не хочеться помирати… та чи варто плакати там, де все одно сльозами не зарадиш?

— Авжеж, — погодився Лоулес. — В найгіршому разі вас всього-на-всього чекає тільки смерть! Вона все одно прийде, мій мастере, раніше чи пізніше. Кажуть, що смерть на шибениці — легка смерть, хоч я ще ні разу не чув, щоб хто-небудь з повішених повернувся з того світу і підтвердив це.

З цими словами сміливий старий бродяга випростався на стільці і, схрестивши руки, почав зухвало і безтурботно оглядатись.

— Мені здається, — додав Дік, — що для нас краще вести себе спокійно. Ми ще не знаємо, що задумав Дакуорт; якщо нам не пощастить нічого зробити і наші справи підуть погано, ми спробуємо втекти звідси.

Як тільки вони замовкли, до них долинули далекі звуки веселої музики. Наближаючись, музика ставала голоснішою і веселішою. На дзвіниці задзвонили в дзвони, в церкву набивалось все більше й більше людей, вони струшували з ніг сніг, потирали руки і хукали на пальці, які заклякли від холоду. Західні двері розчинили навстіж, і через них було видно частину вулиці, вкритої снігом і залитої сонцем. В церкву увірвався вітер, а з ним люта холоднеча зимового ранку. З усього було видно, що лорд Шорбі хотів повінчатися дуже рано і що наближалася весільна процесія.

Дехто з воїнів лорда Шорбі розчищав прохід в середньому притворі, відтісняючи списом людей; крізь двері головного входу було видно, як по мерзлому снігу до церкви наближаються музиканти, одягнені в цивільний одяг. Флейтисти і сурмачі почервоніли від натуги, а барабанщик і цимбалісти били з усієї сили, наче намагалися заглушити один одного.

Підійшовши до дверей святого храму, вони зупинилися і вишикувались у два ряди, відбиваючи такт ногами. Музиканти утворили коридор, по якому пройшла благородна весільна процесія. Всі були вбрані так різноманітно і розкішно, було виставлено на показ стільки шовку та оксамиту, хутер й атласу, вишивок і мережива, що вся процесія нагадувала собою квіткову клумбу або розмальоване різними фарбами вікно.

Попереду йшла, спираючись на руку сера Деніела, Джоанна, сумна, бліда, як привид, її супроводила подружка, маленька леді, з якою Дік познайомився минулої ночі. Слідом за нареченою в пишному вбранні йшов, тягнучи подагричну ногу, наречений. Коли він переступив поріг святого храму і зняв капелюха, було видно, як почервоніла від хвилювання його лиса голова.

І тут наступила черга Елліса Дакуорта. Дік сидів весь час приголомшений, вхопившись руками за лавку, його серце краяли найсуперечливіші почуття. Раптом він помітив якийсь рух у натовпі, люди подалися назад, дивлячись вгору і показуючи на щось руками. Слідкуючи за цими рухами, Дік побачив кількох воїнів, що з натягнутими луками схилилися з хорів. В ту ж мить у повітрі просвистіли стріли, і перш ніж натовп встиг скрикнути з подиву і зняти галас, воїни посхоплювались з місць і зникли.

В церкві зчинилися крик і метушня, церковнослужителі з жахом повставали з своїх місць; музика замовкла. Дзвони вгорі ще дзвонили, але незабаром чутка про нещастя долетіла й на дзвіницю, де повисли, розгойдуючись на вірьовках, дзвонарі, і вони припинили свою веселу роботу.

Саме посередині церкви лежав мертвий наречений, пронизаний двома чорними стрілами. Наречена знепритомніла. Сер Деніел стояв, височіючи над натовпом, приголомшений і розгніваний, В його лівому передпліччі тремтіла довга стріла; друга стріла зачепила його лоб; з його обличчя текла кров.

Перш ніж кинулись шукати винуватців цієї трагічної події, вони прогриміли по гвинтових сходах і втекли чорним ходом.

Проте Дік і Лоулес все ще залишалися полоненими; правда, при першій тривозі вони схопились на ноги і рішуче намагались проштовхатись до дверей, але вузькі проходи між сидіннями, перелякані священики і хористи стали їм на перешкоді. Втекти не пощастило, і вони мужньо повернулися на свої місця.

Раптом білий від жаху сер Олівер підвівся і, вказуючи рукою на Діка, звернувся до сера Деніела.

— Ось Річард Шелтон! — вигукнув він. — Хай буде проклята ця година! Він винний в пролитій крові! Хапайте його! Накажіть схопити! Заради врятування всіх візьміть його і міцно зв'яжіть! Він поклявся згубити нас!

Сер Деніел був засліплений гнівом, засліплений кров'ю, що все ще текла по його обличчю.

— Де? — заревів він. — Тягніть його сюди і клянусь хрестом Холівуда, він прокляне цю годину.

Натовп розступився, і на крилас ринули воїни. Діка грубо стягли з місця і поволокли за плечі сходами олтаря вниз. Лоулес сидів у цей час тихо, як миша.

Сер Деніел, обтираючи кров з обличчя і кліпаючи очима, дивився на свого полоненого.

— Ага, — сказав він, — підлий зраднику і негіднику, нарешті ти попався в мої руки! Клянусь найстрашнішими клятвами, за кожну краплю крові, яка ось заливає мені очі, ти заплатиш нелюдськими муками. Відведіть його звідси! — додав він. — Тут не місце для нього! Тягніть його в мій дім! Я вимучу його тортурами так, що на ньому не залишиться живого місця.

Але Дік, відштовхнувши воїнів, заговорив рішучим голосом.

— Не маєте права! — вигукнув він. — Я