Читати книгу - "Кілька років зими"

...Я нічого не пам’ятаю. Моя пам’ять за сьогоднішній ранок начебто стерта. Але я знаю напевно, що цього разу мені було особливо важко. Все почалося, як і минулого разу, але потім раптом цей страшний шум в голові, вогонь перед очима, нестерпний біль у всьому тілі. Зараз відчуття таке, начебто цілий табун коней проскакав по мені. Я не відчуваю рук і ніг, а в голові суцільна порожнеча і темрява. Я навіть не пригадую, чи встиг закінчити ритуал.

Пан учитель був там разом зі мною. Але я не підпускаю його до ритуалу, а лише дозволяю спостерігати ззовні, через вікно. Він говорить, що коли я впав на підлогу, він не втримався і забіг до будинку, аби допомогти мені. Далі він також нічого не пригадує, так, нібито й не було потім нічого. Ми прийшли до тями одночасно, побачили, що лежимо на підлозі серед уламків меблів, розбитого скла і розкиданих всюди речей. У вчителя чомусь було чоло у крові, у нас в обох заклало вуха, начебто ми стояли кілька годин під дзвонами. Одне з вікон будинку було вибите, але найдивніше те, що господарі, які стояли увесь цей час поруч, не чули зсередини ані найменшого звуку. Вони кажуть, що я пробув у будинку не більше п’яти хвилин, потім туди вбіг вчитель, а незабаром розбилося скло в одному із вікон. Одразу за цим вони ввійшли всередину і побачили нас із вчителем на підлозі непритомними.

Учителя відвезли до лікаря, кажуть, йому зовсім зле...

Лікар не вірив нічому, що розповідають темні та неосвічені жителі цього, Богом забутого, селища. Більше того, він ненавидів цих затурканих та похмурих селян, що замість грошей платили йому за послуги борошном і вином. І він би вже давно залишив цю глушину, якби не вона...

Згадавши її риси, що освітлювали його думки, наче вогонь серед непроникної ночі, він ударив кулаком правої руки об ліву долоню, зосереджено поправив своє велике пенсне і продовжив розбовтувати синювату суміш у глиняному глечику.

— Казки все це, шановний пане вчителю, казки... Нісенітниця просто... І як ви довірилися цьому дивакуватому священику, що — і я завжди про це казав — трохи таки несповна розуму? Як ви, освічена людина, вчитель, пішли з ним виконувати цей варварський ритуал? Вигнання бісів! Яких, дозвольте вас запитати? Невже ви вірите у цю маячню?

...усе навколо гуде... голова... лікар... білі простирадла... все злилося в одну суцільну пітьму... немає часу... якась завіса на думках... безодня... порожнеча... гуркіт... все сплутано... біль у всьому тілі... дивно...

Учитель, вже остаточно прийшов до тями, сперся на лікоть і втомлено спостерігав за діями лікаря з ліжка в кутку великої і порожньої кімнати. На його чолі червоніла закривавлена пов’язка.

— Ви занадто напружені та знервовані. Треба берегти себе, шановний пане вчителю. Вам необхідно підлікувати нерви, відпочити як слід, виспатися. Міцний сон, гарячі ванни, сонце, свіже повітря, і головне — ніякої містики, ось що вам потрібно зараз!

...біль... втома... пов’язка на лобі відразливо тхне ліками... велике пенсне на носі лікаря... нічого не пригадую... що було зранку... що сталося... чому я тут...

— Викиньте з голови всю цю потворну маячню, до якої вас схиляє цей дуже дивний священик. Я порадив би вам припинити з ним усілякі стосунки, бо це не доведе вас до добра. А те, що у вас гарно працює уява — в цілому непогано, але треба і в цьому знати міру, шановний.

...щось починаю пригадувати... дім... священик... ми знову були при цьому... далі нічого не пам’ятаю... нічого... туман...

— Постарайтеся ні з ким не спілкуватися тиждень-другий, візьміть відпустку у школі, відпочиньте від усього. І не думайте про погане. Намагайтеся зараз взагалі менше думати.

...голова йде обертом... холодно... хочеться спати... біси... швидше на вулицю звідси... втікати... бігти... спати... спати...

— Ось і добре! Сподіваюся, ви мене зрозуміли. А зараз ви підете додому і ляжете спати. Якщо ваш стан погіршиться — дайте мені знати. Я й сам зазирну до вас завтра, так що не турбуйтеся. І не забудьте ввечері випити ці ліки. І побільше спати! — лікар зробив вчителеві нову пов’язку, вклав до його рук пакунок з ліками і допоміг піднятися з ліжка.

...спати... потрібно більше спати... викинути з голови всю цю маячню... піти у відпустку... випити ліки ввечері... забути... про все забути...

...Погане це місце. Не знаю, чим прогнівили Бога ці жителі, але над селищем висить якесь прокляття, і я нічого не можу вдіяти, лише тільки спостерігати. Я нетутешній, тому мені важко щось дізнатися самому, а от учитель місцевий, і він багато чого мені розповів останнім часом. Він збирає легенди і повір’я цього краю, записує усні розповіді старожилів, і навіть знайшов у руїнах старого замку написаний загадковою мовою древній манускрипт. Що у ньому, ми поки що не дізналися, але я думаю, що саме там слід шукати пояснення всіх загадок і таємниць цих місць. А особливо — тих дивних воріт на пагорбі.

Учитель трохи відійшов від недавнього потрясіння і знову всівся за переклад давнього манускрипту. А я зараз зайнятий новими, дуже неприємними справами — вчора померла одна старенька бабця, а її онук пішов зранку домовлятися про похорон