Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Кілька років зими 📚 - Українською

Читати книгу - "Кілька років зими"

265
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Кілька років зими" автора Валентин Терлецький. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 47 48 49 ... 84
Перейти на сторінку:
із місцевим могильником, що мешкає на кладовищі. Те, що він там знайшов — просто жахливо! Могильник повісився. При чому, з усього виходило, що провісив він там уже більше тижня — так встановив лікар. Люди розповідали про цього самотнього чоловіка дивні речі. Начебто вночі могильник викопував мертвих і влаштовував прямо на кладовищі дикі оргії. Інші казали, що він щось знав про таємницю загадкових воріт на пагорбі, а тому жив відлюдно, і ні з ким не спілкувався. Я особисто його мало знав, тому нічого не можу про нього сказати. Я лише бачив ці повні дикого жаху очі, що дивилися в порожнечу. Я багато чого в житті бачив, але ці мертві очі мене вразили. Напевно, ми ніколи не дізнаємося того, що сталося насправді...
* * *

— Ось послухайте, лікарю, здається, я таки розшифрував старовинний манускрипт, який торік знайшов у руїнах місцевого замку! Я хотів прочитати це священикові, але він зайнятий на похороні могильника. Тому вам першому доведеться почути ці дивні записи. Ви готові? — вчитель був, вочевидь, розтривожений і водночас радий зі своєї новини. Він навіть забув вдягнути сорочку, а був лише в самому піджаку на голе тіло.

— Готовий до чого? Шановний пане вчителю, я за своє життя чув і бачив дуже багато, тому мене важко чимось насправді здивувати. Але дивлюся на ваш вельми розбурханий стан і відчуваю, що ніяк не зможу уникнути прослуховування перекладу ваших старовинних рукописів. Що ж, на кілька хвилин я готовий замінити вам пана священика, — лікар вмив руки після оглядин пацієнта і дістав зі свого золотого портсигара тонку цигарку. Він приготувався слухати і почав пихкати запашним димом у стелю, а вчитель якось особливо урочисто, з непідробною гордістю розгорнув свого зошита.

— Ти прийшов на цю землю лише з єдиною метою — вмерти. І ти повинен щодня готуватися до красивої й ні на кого не схожої смерті. Хоча ти, напевне, не знаєш, що таке справжня смерть. Смерть — це коли ти знову повернешся до свого звичного світу, звідки потрапив сюди. Бо справжнє життя можливе лише тут — за межею. І знаєш, чому? Бо тільки тут ти нарешті дізнався, що ще живий, і ти ж таки справді живий! А там ти лише мешкав і не знав, заради чого і навіщо, робив якісь нікому не потрібні справи, метався у пошуках щоденного заробітку, витрачав дорогоцінний час на нікчемні стосунки і дії, розтринькував сили даремно, лише заради якоїсь скоро минущої наживи, бродив землею безцільно і в пітьмі. А тут враз отямився, бо зрозумів, що Там ти був ні живий, ні мертвий насправді... Ти — просто якась нікчемна порожня оболонка, що прагне повернутися до свого звичного існування, бо не хоче думати, навіщо їй даровано це випробування.

Учитель відклав зошита і повільно підвів на лікаря червоні запалені очі, які палали від сильного хвилювання. Лікар мовчки курив свою тонку цигарку і зосереджено дивився на вчителя.

— Як ви думаєте, про яку межу тут йдеться? І про яке випробування? І де це взагалі — там, тут? Що ви на це скажете, лікарю?

— Не знаю. Можу сказати єдине — ви зробили дуже якісний переклад. А зміст цього опусу відомий, мабуть, лише його автору. До речі, де ви знайшли цей рукопис?

— Це зараз не важливо. Мене більше цікавлять роздуми цього невідомого автора. На жаль, це поки що все, що мені вдалося розшифрувати з манускрипту. Але я буду продовжувати.

— Гаразд, продовжуйте. Але моя вам порада — не забувайте відпочивати, — лікар уважно подивився у вікно, де промайнула постать тієї, яка володіла його думками і серцем.


* * *

Вона знала, що всі чоловіки у селищі божеволіють від одного лише її погляду. Але вона ніколи не бажала цього, навпаки, завжди страждала і переймалася через найменші знаки уваги, що їх щодня отримувала від місцевих чоловіків. Вона знала, що і лікар, і вчитель, і навіть священик також закохані у неї. І навіть сам голова селища кілька разів погрожував покинути свою дружину заради неї.

Але вона не любила нікого з них. Вона чекала лише одного чоловіка, що кожної ночі приходив до неї у мареннях і снах. Вона ніколи не могла розгледіти його обличчя, проте безпомилково розпізнавала його появу, коли раптово чула у потойбічній тиші снів чарівні звуки його сопілки. Він щоночі грав тільки для неї, і в цих дивовижних мелодіях вона вчувала зізнання у коханні, вічну пісню любові, з якої починається і якою закінчується світ. І вона чекала, доки він насправді з’явиться в її житті, доки він стане перед нею з плоті і крові і забере назавжди з цього страхітливого місця. Вона чекала його щодня. І щодня виходила йому назустріч, вглядалася у вкриті курявою далекі дороги, звідки він мав коли-небудь прийти по неї.


* * *

Коли він з’явився у селищі, ніхто не бачив. Хто він такий, ніхто не знав. Навіщо прийшов сюди — загадка. Але разом з ним до селища завітав новий і незрозумілий дух, який віщував великі зміни у житті всіх місцевих жителів. Вони одразу відчули, що з появою цього чоловіка має щось трапитися і що тепер їхнє життя стане зовсім іншим. Але ніхто не наважувався заговорити з дивним прибульцем. Усі лише напружено вичікували чогось і обходили нового поселенця стороною.

А він оселився біля воріт на пагорбі. Вночі розпалював вогнище і грав на сопілці, а вдень гуляв по околицях і сидів біля річки. Він слухав співи птахів, пив воду зі струмка, дивився у яскраво-синє небо, лежав у м’якій траві, розмовляв із вітром та дикими звірами, і одним помахом малював на обрії світанок. Він не був схожий на місцевих жителів, бо лише на нього сідали метелики, а квіти розпускали пелюстки від одного лише його дотику. Він був легким, веселим і світлим, він був сповненим життя й пісень,

1 ... 47 48 49 ... 84
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кілька років зими», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кілька років зими"