Читати книгу - "Корсунь козацький"

Козаки Брюховецького відступили на Драбівку, а звідти — на Канів, де й засіли у тривалій обороні. Поляки й ординці завершували придушення виступів правобережних козаків проти Речі Посполитої. У розпал каральних операцій помер на шляху до Варшави Чарнецький. Далася взнаки рана в обличчя. Його смерть посилила анархію на Правобережжі. Тетеря знову спробував заступитися за козаків, цього разу вже перед новим регіментарем коронних військ М. Замойським. Зберігся, зокрема, його лист, писаний 30 березня 1665 р. з Брацлава. Гетьман скаржився на незносні кривди, чинені козакам Корсунського й Чигиринського полків «від неласкавого рицарства», тобто від коронних військ[230], однак ці листи залишилися гласом вопіющого в пустелі. Польський дипломат, який побував в Україні й звітував про свою подорож у Варшаві королеві Яну-Казимиру 29 квітня 1665 р., зазначив: «нема способу, як забезпечити (Корсунь), бо і староство є чужим... нема близько нічого, звідки міг би додати своїм провіанту... Дуже скаржаться, що минулого року потоптано збіжжя, їм не допускали збирати (врожай) з поля.., інших змучено, обтяжено аукціями по 12 000 (злотих) і т. д., через що дійшло до втеч, потім до запустіння сіл і міст, а потім і до того, що важко було дістати хліба на провіантування фортець і жовнірів. Запевняють, що боєприпасів і пороху мають достатньо всі три фортеці [Чигирин, Біла Церква, Корсунь. — Ю. М., С. С.]; однак варто цього додати з огляду на постійні потреби. Особливо скаржаться на нестачу куль і свинцю...». Далі повідомлялось, що первісний план розміщення військ Речі Посполитої у цьому регіоні був зірваний внаслідок взяття дейнеками [тут слід розуміти війська з лівобічної України. — Ю. М., С. С.] Корсуня (кінним хоругвам тоді було наказано збиратися в Синяві), але навіть після відступу дейнеків колишній наказ уже неможливо було виконати. Якби не «корсунська фортеця.., певно Корсунь був би дейнецький». Але це місто дуже важко забезпечити провіантом і його рятує нині тільки Стахурський (білоцерківський комендант), який послав 700 осьмачок (хліба) перед приходом пана воєводи за регіментарства колишнього регіментаря. «Самі корсунці по той бік (?) Дубна і Піддубна (Podubnia) закликають дейнеків з Канева»[231].

Користуючись анархією на Правобережжі, татари почали щоденно промишляти під містами Надросся. Вони «чотири волості Корсунського повіту випалили і висікли та в полон взяли»[232]. Торгувати в палаючому краю стало надто небезпечно. Через це в Корсуні стало «голодно, хліб і сіль куплялися найдорожчою ціною»[233]. Саме полкове місто зазнало відчутних руйнувань і спустошень. Через каральні акції та свавілля польських військ деякі правобічні полковники почали схилятися до Брюховецького. Так, корсунський полковник Семен Височан, який через руйнування Корсуня жив тоді в Лисянці, ще у січні 1665 р. вирішив перейти на бік Москви. Однак, бачачи зневажливе ставлення до нього з боку московських воєвод, передумав, і за це розлючені козаки промосковської орієнтації у 1666 р. кинули його до в'язниці[234]. Після ув'язнення Височана частина корсунських козаків «зі всім своїм майном і сім'ями... пішли на житло до Шишона [Шишаків. — ? — Ю. М., С. С.] під Єреск» [Яреськи. — Ю. М., С. С.], що в Переяславському полку. А тих, хто залишився в Лисянці, пограбували татари[235]. Цим актом було започатковане масове переселення корсунців на Лівобережжя, що з кожним роком набирало все більших масштабів, прискорюючи занепад Корсунського полку. Переселенню корсунців на Лівобережжя в українській історіографії приділено мало уваги, незважаючи на те, що це було важливою складовою великого переселення населення Правобережжя у 60—70-х рр. XVII ст. в Лівобережну Україну. Між тим, Річ Посполита зміцнювала свої сили в районі Білої Церкви та Корсуня. У середині березня сюди прибуває Станіслав Яблоновський, який очолив командування групою війська у 70 хоругов кінноти, замінивши малопопулярного Марціна Замойського[236].

Виконуючи наказ лівобережного гетьмана І. Брюховецького, лубенський полковник Григорій Гамалія вчинив рейд із Канева на Корсунь. У ніч на 14 квітня за годину до світанку Гамалія разом із московським ротмістром Жемчужниковим вдарили по сонному місту, де стояв 2-тисячний польсько-український гарнізон. Лівобережці захопили Корсунь, вбивши 700 душ, переважно місцевих козаків. Було взято у полон наказного гетьмана Тетері Тимоша Носача, генерального суддю Івана Креховецького і колишнього корсунського полковника Якова Урізка. Їх було ув'язнено і відряджено до Брюховецького, який передав їх до Москви. З ув'язненими передали й корсунські полкові прапори та бубни. Не було захоплено лише корсунського замку, де укрилося до тисячі вояків, переважно поляків та німців.

Варто підкреслити, що корсунська фортеця була відбудована у 1664 р. Яном Сапігою (власником Корсуня тоді був Самуїл Лещинський, обозний коронний і староста луцький), і на той час вона залишалась першокласним укріпленням, що височіло на лівому боці Росі. Її оточував квадратний вал із чотирма бастіонами і глибокий рів; на валу стояв дубовий частокіл. У центрі укріплення стояв будинок командувача гарнізону з кількома будівлями (кухня, пекарня, стайні, казарми тощо)