Читати книгу - "Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Повірила Агаюнус, випила і втратила свідомість. Подала стара піалу Ґюль-Ширін – і та втратила свідомість. Залишилась стара одна. Без остраху зняла вона з Агаюнус золоту егретку і начепила собі на голову, наділа на Ґир-ата позолочену збрую, осідлала його, сіла верхи і під'їхала до мейхани.
– Ну, Ґероґли! Лишаю тобі віслюка замість коня. Так і кажуть: «Взяв одне – віддай інше, хто не дасть, тому ганьба».
Сказавши так, припустила коня до Ніша-пура.
Про кого тепер піде мова? Про Ґероґли та його друзів. Сонне зілля старої діяло три дні – три дні пролежав Ґероґли. На четвертий прийшов до тями, піднявся, чаю випив, кальян покурив.
– Гей, Мятере! Зцілилася голова, їдьмо на полювання, – гукнув Ґероґли.
Прибіг Мятер до стайні – немає Ґир-ата. Прибіг він назад.
– Ой, Ґероґли, Ґир-ата немає!..
– А збруя?
– І збруї немає.
Почув Ґероґли, що збруї немає, і згадав попередження Агаюнус. Занепокоївся.
– А стара на місці? Пошукай!
Прийшов той у комірчину старої, а її і слід загув. Валялися її ічиги, топби,[34] різний дріб'язок. Фиркав, пряв вухами віслюк, три дні голодний.
– Немає ні твоєї старої, ні твого Ґир-ата, Ґероґли. Замість коня залишила вона тобі віслюка, якщо приймеш…
Закричав Ґероґли, упав горілиць. Лиш через три години прийшов він до тями, гірко заплакав.
– Не журись, Ґероґли, – заспокоював його Косе. – Пропав Ґир-ат, так у нас ще є Ховалі-ґир. Та й Боз-Думан!
– Дурна твоя голова! Що розумієш ти, Косе! Сто тисяч коней не варті і цвяха підкови Ґир-ата, – відповів Ґероґли і пішов до Агаюнус.
– О Агаюнус! Немає Ґир-ата…
– Немає на тебе погибелі! Чи не казала я тобі, що ця підступна відьма загубить і тебе, і коня?
– Що каятися тепер? Краще, Агаюнус, дай мені пораду.
– Вже і не знаю, що порадити тобі.
– Не гнівайся на мене, не кажи «не знаю». Дізнайся хоча б, куди вона його повела.
Все, що не відбувалося у цьому підступному світі, все відкривалося Агаюнус, варто лишень їй прочитати закляття і подивитися собі на нігті. Вмилася вона, відправила намаз з двома рікатами,[35] прочитала заклинання і подивилася собі на нігті.
– Та стара, Ґероґли, була з Нішапура. В Нішапур повели Ґир-ата.
Так сказала Агаюнус, і дорікала Ґероґли:
– Так ти, Ґероґли, богатир тільки верхи на Ґир-аті? Коли немає у тебе Ґир-ата, ти собаки не кращий!
«Щось радіє вона, – подумав Ґероґли. – Вирушу я на пошуки коня, а чи повернусь назад – хто знає. І як вона сприйме погану звістку про мене – чи не забуде, що «траур по доброму джигітові – сім років»? Може відразу почне шукати собі іншого, з товстою шиєю?»
– Агаюнус, ось вирушу я за конем, прибуду в Нішапур, а там дізнаються, що я Ґероґли, і вб'ють мене. Коли помру, як будеш ти оплакувати мене? Розкажи, а я послухаю, та і вирушу в путь, – звернувся Ґероґли до Агаюнус і ліг, накрившись халатом.
Агаюнус присіла поруч з Ґероґли і заспівала:
Якщо сили покинуть – погано буде тобі, Удатний джигіт у кольчузі сталевій – Ґероґли. Багато ворогів прагне крові твоєї, Удатний джигіт у кольчузі сталевій – Ґероґли. Немає нікого, хто так би напинав лук. Твій скакун – летить, не торкаючись землі, Немає тобі рівних. Тільки ти самотній, Удатний джигіт у кольчузі сталевій – Ґероґли. Немає синів – їхати поруч з тобою, Немає дочок – ридати на могилі твоїй, Я не можу без тебе, помру без тебе, Удатний джигіт у кольчузі сталевій – Ґероґли.Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану», після закриття браузера.
