Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Айвенго (укр) 📚 - Українською

Читати книгу - "Айвенго (укр)"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Айвенго (укр)" автора Вальтер Скотт. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 46 47 48 ... 115
Перейти на сторінку:
зможе затримати їх тут.

Фрон де Беф вивів його через хвіртку до рову, впоперек якого було перекинуто одну дошку. Перейшовши через рів, вони опинилися в невеликому барбікені, або зовнішньому укріпленні муру, звідки через добре захищені ворота для вилазок можна було вийти у чисте цоле.

— Тепер іди швидше, — сказав Фрон де Беф. — Але пам'ятай: якщо не виконаєш мого доручення, я з тебе здеру і рясу, і твою власну шкуру.

— Дозволяю тобі і те, і друге, — відповідав Седрик, вийшовши за ворота і радісно крокуючи чистим полем. — Можеш стратити мене, якщо наступного разу, коли ми зустрінемось, я не заслужу від тебе нічого кращого.

Повернувшися до замку, Фрон де Беф наказав покликати до нього Седрика та Ательстана Конінгсбурзького. Наказ було виконано, і полонених привели до збройового залу.

Насунута на самі очі шапка Вамби, його новий одяг і тьмяне мерехтливе світло, що проникало в зал крізь кольорові шибки, завадили грізному баронові через недостатнє знайомство із зовнішністю Седрика (котрий рідко виїжджав за межі свого маєтку і не товаришував зі своїми норманськими сусідами) помітити, що головний бранець утік.

— Ну, саксонські сміливці, — сказав Фрон де Беф, — як вам подобається гостювати в Торкільстоні? Чи зрозуміли ви тепер, що значить нехтувати гостинністю принца з дому Анжу? Клянуся Богом і святим Денисом, якщо ви не заплатите гарного викупу, я повішу вас за ноги на залізних ґратах ось цих самих вікон, і ви будете там висіти, доки шуліки та ворони не перетворять вас на. кістяки… Кажіть, саксонські пси, чи багато ви дасте за порятунок свого підлого життя? Що скажете ви, сакс із Ротервуда?

— Я й копійки не дам, — відповідав бідний Вамба, — а що стосується вашої обіцянки повісити мене за ноги, то це, мабуть, не погано. У мене, кажуть, мозок перевернувся догори ногами з тієї миті, як на мене наділи ковпак. Тож якщо мене повісять головою вниз — може, мозок і стане знову на місце.

— Пресвята Женев'єво, — вигукнув Фрон де Беф, — хто це зі мною говорить?

Він скинув шапку Седрика з голови блазня і помітив на його шиї фатальну ознаку рабства — срібний нашийник.

— Жилю! Клемане! Пси окаянні! — крикнув розлютований норман. — Кого ви до мене привели?

— На це, здається, я можу відповісти, — сказав де Брасі, який тільки-но ввійшов до залу. — Це кумедний дурень Седрика, той самий, що так мужньо вступив у змагання з Ісааком з Йорка на турнірі в Ашбі. щодо питання про те, кому посісти почесніше місце.

— Ну, це я за них вирішу, — сказав Фрон де Беф. — Повішу їх на одній шибениці, і нехай висять поруч, якщо його хазяїн та цей кабан із Конінгсбурга не викуплять своє життя дорогою ціною. Але одним викупом вони мене не позбудуться: нехай пообіцяють вивести із собою юрби бродяг, що оточили замок, підпишуть зречення від своїх прав і вільностей і визнають себе нашими васалами. Ідіть, — звернувся він до двох своїх прислужників, — приведіть мені справжнього Седрика. Цього разу я не стану карати вас за помилку, бо справді важко відрізнити простого дурня від саксонського Франкліна.

— Але ваша лицарська світлість незабаром дізнається, що серед нас дурнів залишилося набагато більше, ніж Франклінів, — сказав Вамба.

— Що за дурниці верзе цей шахрай? — мовив Фрон де Беф, дивлячись на слуг, котрі, переступаючи з ноги на ногу, несміло натякнули, що якщо це не Седрик, то вони не знають, куди той подівся.

— Хай Бог боронить! — вигукнув де Брасі. — Мабуть, він утік, переодягтися ченцем!

— Якого біса! — крикнув Фрон де Беф. — Виходить, я сам провів ротервудського кабана до воріт і своїми руками випустив його із замку! А ти, — звернувся він до Вамби, — своїми дурощами перехитрив ідіотів, ще більш безмозких, ніж ти, — я тебе висвячу в чернечий сан! Я звелю оголити тобі маківку за всіма правилами. Гей, хто там! Здерти йому шкіру з голови і викинути його з вежі за мури!.. Ну, блазню, подивимось, як ти далі будеш жартувати!

— Шляхетний лицарю, ваші вчинки кращі від ваших слів, — заскиглив бідолашний Вамба, який за звичкою не полишив дотепів навіть перед смертю. — Якщо ви дійсно вберете мене в червону шапочку, значить, із простого ченця я стану кардиналом.

— Бідолаха, — мовив де Брасі, — він вирішив до смерті залишатися блазнем! Фрон де Бефе, не страчуйте його, а подаруйте мені. Нехай він розважає мою вільну дружину. Що ти на це скажеш, шахраю? Чи згодний ти набратися духу та вирушити зі мною на війну?

— Хай так, тільки треба в хазяїна спитатись, бо бачиш, — відповів Вамба, показуючи на нашийник, — мені не можна знімати цей комірець без його дозволу.

— Ет, норманська пилка миттю розпиляє саксонський нашийник, — сказав де Брасі.

— Бач ти який, де Брасі, — мовив Фрон де Беф, — стоїш і слухаєш балаканину дурня, коли нам загрожує небезпека! Хіба не зрозумів, що вони нас перехитрили? Адже через цього самого блазня нам не вдалося зійтися з нашими союзниками. Чого ж нам очікувати, крім близького штурму?

— Тож ходімо до бійниць, — запропонував де Брасі. — Хіба ти бачив, щоб я був похмурим перед боєм? Поклич тамплієра, нехай він хоч вполовину так хоробро захищає власне життя, як бився заради слави свого ордену. Та й ти сам піднімайся на мур. Ручаюся тобі, що саксонським розбійникам не вдасться вилізти на стіни Торкілстона, так само як залізти на хмари. А якщо волієш почати переговори з бандитами, чому б не скористатися посередництвом цього поважного Франкліна? Гей, саксе, — продовжував він, звертаючись до Ательстана і простягаючи йому келих з вином, — промочи собі горлянку цим благодійним напоєм, наберися духу і скажи, що ти нам пообіцяєш

1 ... 46 47 48 ... 115
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Айвенго (укр)», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Айвенго (укр)"